Северин уперто мовчав у задумі.
— Чого ти, Северине? — СА-Сєд торкнувся рукою його коліна. — Хіба я щось брешу? Просто мої слова не в’яжуться з твоїми поняттями правди. Ти все ще тримаєшся свого знаного. Але ж ти можеш вийти за ґрати власного каземату і спробувати мислити вільніше.
— Вільніше? Це як? — без ентузіазму буркнув Северин.
— Бачиш, поняття свободи торкається передусім того, хто оперує цим поняттям. Свобода не є волею. А воля не є свободою. Проте неволя може бути свободою.
— Що? — вихопилося в Северина з уст.
— Воля має природу енергетичного променя. Це заряд енергії особистості. Тому ви кажете: «Прагнемо власної волі». Зі власної волі вчиняю. Він, чи той, є вольовою людиною, або — ми воліємо те-то й так-то. Як бачиш, воля є енергією. Психічною енергією.
— А свобода тоді чим є? — гостро зачепився за слово Северин.
— Свобода є ситуативним станом обставин.
— Ситуативним станом? — невдоволено промимрив Северин.
— Так, психічно ментальним станом, за якого відбувається отримання або привласнення... — сказав, як аптекар, СА-Сєд.
— Як-як? — Северин аж посвітлішав на обличчі.
— Слухай уважно. Привласнення є дією, при вчиненні якої людина отримує щось таке, над чим вона досі ще не мала влади. У самому слові «привласнення» є суть поняття «власний» — знай «влада», тому це і є владарюванням, що і є почасти залежністю. Адже сказано: «Тяжка ти, шапко Мономаха!». Свобода означає здобуття сво-го бо-гом да-ного тобі стану, як можливості отримання енергії для вчинення отої власної волі. Свободу може дати тобі один тільки Бог, коли ти будеш здатен до цього прийти. То хто з вас є вільним і хто має свободу?
— Той, хто не має власної свободи й волі! — іронічно викрикнув Северин.
СА-Сєд примружив очі й тихо промовив:
— А знаєш, що ти щойно сказав?
— А що я сказав? — знову кривлявся Северин.
— Ти щойно висловився дуже мудро.
Северин грайливо зробив великі очі й роззявив рота, але різко зняв гримасу і просто запитав:
— Цікаво, і про що?
— Про людину, яка насправді є вільною і свобідною.
— Не зрозумів. Хіба я... Ха! — знову роблено розсміявся Северин.
— Так. Ти щойно точно висловився. Бо людина, яка має власну волю і свободу, насправді немає ні одного, ні іншого.
— Щось ти... Я не розумію, про що ти тут... Втираєш мені мізки?
— Я про те, що Свобода не є звільненням, а свідомою присвятою, розумінням власного призначення вчиняти волю Всевишнього. Свобода є усвідомленим станом, за якого людина стає провідником Божої волі, а не своєї персональної.
— Але ж ми говоримо про власну людську свободу.
— Власне, про власну! Людина, прагнучи власної волі й свободи, найчастіше ловиться на Его, тобто на магніт отих пороків, — власних бажань бути максимально незалежною персоною і самій вибирати те, що вона сама насправді хоче вирішувати, що, як їй здається, потрібно особисто самій...
Северин перебив його:
— Це правда, так всі живуть... — він хотів іще щось сказати, але СА-Сєд зробив паузу, давши йому сформулювати думки, ба, в Северина їх чомусь забракло, і він просто махнув рукою, даючи знати СА-Сєду, щоб той продовжував.
СА-Сєд повів далі:
— Ми з тобою вже говорили, що людські бажання є ілюзіями, які ловлять вас у неволю. Захцянка — цяцянка, а дурному радість.
Северин не втримався і таки перебив СА-Сєда.
— Але коли так, то виходить... що всі ми, сущі на Землі, є всього лише залежними від власних бажань?
СА-Сєд продовжував, як терпеливий учитель, впевнено і лагідно:
— Бо всі твої потреби є надуманими. Бо світ речей, у якому ти живеш, є ілюзією потрібності.
— Але ж тоді не було б нашої цивілізації, — знову протестував Северин.
— А ти вважаєш ваш вид цивілізацією? — несподівано запитав СА-Сєд, знову так само без жодного тиску на Северина, який помітно нервував.
— Так, нехай ще недолугою, але цивілізацією... — промовив Северин.