— Так, здається... Саме так... От тільки слів його я не пам’ятаю, але ще бринить у мені їхня суть: у стані любові я маю можливість побачити саму особистість людини, а не лише її форму. Саму її суть. Скажімо так, сутність, яка світить у кожному з нас...
— Цікаво, і що це за сутність?
— Думаю, що сутність ця і є любов, що живе в кожній людині. Ба навіть у кожній істоті.
— А як побачити чи відчути цю Сутність?
— О Господи! Я відчуваю, як з моєї пам’яті вивітрюється все, що я пам’ятав про цей чудесний сон...
— Слухай не історію сну, а скоріше сам смисл його.
— Я помічаю якісь фільтри, що закривають моє знання. Це як якісь шори...
СА-Сєд подався тілом уперед і майже прошепотів питання:
— Що то за шори?
— Це мої упередженні думки, — відповів Северин. — Ні, — зробив паузу і, подумавши, продовжив: — Це мої переконання! Ні.., це ні те, ні те, а щось інше й усе разом... От... Як би це?
Северинові стало ніяково, що він не в стані висловити того, про що говорить... Він розгублено зиркав з боку в бік, шукаючи поглядом, за що тут зачепитися б думкою і, не знаходячи нічого, розслаблявся, то знову напружувався. Коли вкотре він обім’як і лише кивнув головою, що нічого не чує, СА-Сєд, поклавши долоню йому на коліно, спокійно по-батьківськи мовив:
— Пробуй ще раз... Ти маєш знайти це сам.
Северин знову зосередився, заплющивши очі:
— Я чую, що ці фільтри не тільки належать іншим людям... Це насамперед мої фільтри. Отакої... Значить, що я сам провокую щось таке, що протистоїть любові, що закриває її... Що це таке?
— А що це таке? Ну? Давай! Зосередься!
— Це... якісь паразитичні смисли... Ні, не так! Усе не так... — стиха промовив Северин.
— А як? Як? — наполягав на своєму запитанні СА-Сєд. Северин раптом посміхнувся, але все ще тримав очі заплющеними.
— Я сам створюю щось таке, що не є живим... Як це не просто! М-м-м...
— Ну-ну? Не відпускай! Тримай!!! — молив його СА-Сєд. Северин відкрив очі і глянув на нього розгублено. — Ну, що ж ти?! — Аж крикнув СА-Сєд.
— Не зміг... Я не звик так глибоко... — лише посміхався Северин.
— Головне, що ти спробував! — плеснув СА-Сєд Северина по плечі, і він, наче пробудившись, уже іншим тоном запитав.
— А ти знаєш?
— Я знаю. Ти мав чудову мить чистого чуття себе. Так, Бог, як ви звикли називати вашу сутнісну природу, є насправді не десь на якомусь «Небі», на хмарах або захмарному чи космічному просторі, чи взагалі якомусь просторі, відірваному від тебе і від кожного з вас. Суть Його є завжди у вас і з вами, бо і є вами. А все інше, це надуманість і вигаданість ваша про речі і світ, що вас оточує, а відтак і про себе самих, як розділених і самостійно самодостатніх. Результат отих паразитичних програм, які ловлять вас у гравітацію вашого его. Ну от, тепер сам скажи, чи ти можеш відчути в собі чистоту?
— Просто чистоту? — спохопився Северин, але за мить відпружився. — А, пробач... Так. Здається можу.
— Як ти це відчуваєш? — правив далі той.
— Я чую... приємну легкість.., свободу, гармонію... Я чую перспективу!
— Перспективу чого?
— Усього, що тільки можна собі помислити...
— І що?
— І... Я чую... Любов? У любові живе перспектива краси і добра, мудрості й достатку, радше самодостатності. Гармонії смислу і форми!
— То що є Богом?
— Що?
— Так, ЩО є Богом?
— Любов... Гармонія... Чисто... Чистота? Чистота! Бог є чистотою? Ну, так! А чим же ще?
— То що є чистотою?
— Як що? Хто! Бог є чистотою!
— Я запитаю, не хто, а що є чистотою? Подумай, не поспішай з відповіддю.
Северин поринув у думу. Він побачив те, що раніше побачити не міг. Він зустрівся з чимось таким, що він наче добре пам’ятав і завжди про це знав... Северину стало страшно від тої думки, що пробуравила йому голову: «Бог це порожнеча! Пустота... Порожня пустка... — Северин відчував, як ця думка вислизувала з його вольового поля процесу мислення, і він намагався утримати цю думку всіма силами. — Значить, порожнеча є повнотою... — думав він. — Пустота не є відсутністю, а повнотою тотальної перспективи всеможливих творень, присутності всього й усілякого... Той СА-Сєд має рацію. Він узнає все, що я пізнаю за якусь мить, і всі його висловлення, і всі його сповіщення мають смисл і спираються на просту логіку фактів. Навіть таке протиріччя, як повнота порожнечі в розумінні абсолютної суті божественної природи відкриває глибини розуміння Бога як такого і Бога як частини мене самого... Чи радше сказати, мене, як частини Бога. Усе насправді так просто... Як я раніше не здогадувався про таку просту річ, як повнота порожнечі, тоді все саме собою стає на свої місця. Тоді закони буття відкривають свою суть, яка полягає в творчому процесі. І ми, тобто люди, є головними творцями нашого реального світу. Ми, а не якийсь там сивий бородатий дідусь за хмарами, господь-отець чи богиня-мати, чи людиноподібне божество з головою слона, чи в образі мавпи, чи птаха, чи будь-кого, будь-чого... Людина створює Бога за образом своїм. Образ, який найбільше відповідає обожествленню сутності людської проекції в найвищому духовному проекті. Якщо так, то це я створюю Бога! Тоді виходить, що цей смисл уже є в мені від начала начал... Значить створення людини це, по суті, і є створенням Бога, і через отой процес створення Бога відбувається створення людини. Проекція, що віддзеркалює віддзеркалення віддзеркалень... А суть можливості такої дії є наявність повної відсутності, тобто та сама повнота порожнечі...». Северин слухав власні думки без жодного поруху тіла. Так тривало невідомо скільки часу. СА-Сєд порушив тишу. Він торкнувся Северинового коліна рукою, і той здригнуся, немов прокинувся.