— Як, що? Я ж сказав уже.
— Віра твоя чим є?
— Я вже сказав!
— Чим є твоя віра, чоловіче?
— Знанням того, що світло є незгасимим Божим учинком!
— Браво! — вигукнув СА-Сєд. — Ти, Северине, граєшся зі мною! — СА-Сєд покивав головою, дивлячись на Северина. — Суть твого запитання, Северине, все ще лежить у площині звичайного і незвичного людського сприйняття дійсності, де все має фактичне логічне пояснення і речові докази.
— Тому Ісус творив дива? — щиро запитав Северин.
— Тому ви таким його знаєте, як того, хто творив дива. Бо так вам простіше мати його за Бога. А якби він див не творив?
— То не був би Богом... — невпевнено промимрив Северин.
— І ніхто про нього не знав би?
— Думаю, що так. Просто його не було б в історії людства.
— А ти віриш, що Ісус творив дива? — запитав СА-Сєд, дивлячись Северину в очі.
— Гм... — від цього погляду аж знітився Северин. — Ти хочеш мене випробувати на віру у форматі релігійному, як священник?
— Я просто запитав тебе, — не відступав СА-Сєд.
— А як ти думаєш, що я відповім?
— Я знаю, що ти відповіси.
— Що?
— Ти скажи. Ти маєш сам це сказати вголос.
— Добре, якщо скажу, що для мене насправді це неважливо? Те, про що ти мене питаєш? Тобто мені неважливо мати підтвердження того факту, що Ісус творив дива. Мені достатньо того, що я чую в ньому чистоту любові. А решта є справою кожного. Кому потрібно мати ці факти, той має їх у Євангелії. Суть цих див направлено не так на перспективу відкриття глибини суті Світла Ісусового, як на те, щоб церква могла підтримувати паству у вірі в його божественну природу.
— Але ж цю божественну природу мають усі сущі люди, навіть тварини, всі істоти. Усе, що оточує як тебе, так і мене, і всіх нас укупі, — перебив його сусід.
— Суть Ісусової божественності у тому... — Северин на мить замовк. Він дивився перед собою. Його зіниці звузилися, очі примружилися, наче він розглядав щось дуже маленьке, потім підвів очі на СА-Сєда і промовив просто:
— У тому, що я живу. Розумієш? Я. Живу. — СА-Сєд мовчки дивився на Северина, і в очах його повільно з’являлася радість. Северин теж усміхнувся і мовив: — Хм... Дивно якось усе це чути, відчувати і бачити, а ще дивніше розуміти...
— З тебе, Северине, міг би бути добрий священник. То значить, дива таки трапляються... — радше констатував, аніж запитав СА-Сєд. — Тепер ти віриш, що дива твориш ти сам своєю вірою?
— А всі оці дива, які.., що ти тут... — запнувся Северин.
— Які дива? Ти про що? — через усмішку мовив СА-Сєд.
— Як про що? Я про те... Про тунель! Про море! — Северин кинувся до вікна, відслонив фіраночку... Там за склом уже миготіли дерева лісопосадки, що є звичним для більшості залізничних доріг країни. — Дивно... — Розчаровано промовив Северин і знову сів на своє місце.
— А я що тобі кажу? Дива та й годі, — мовив бадьоро СА-Сєд, підвівся і вийшов до коридору. Там він кілька разів присів, виставляючи руки перед себе, далі, опершись руками об поручень, повіджимався кілька разів, ну просто тобі пенсіонер-фізкультурник, навіть крехтів і важко задихався. Так він і стояв собі, а Северин дивився на СА-Сєда і на все, що довкола, і робилося Северинові знову моторошно. Знову думки буравили йому голову щодо того, що все, що тут діється, є якимось незрозумілим містичним дійством, якимсь незнаним психічним трюком з його свідомістю, чимось неприроднім і вкрай фантастичним. Він пробував силою волі вирватися з полону цих думок концентруючись власною увагою на тому, що сам цей СА-Сєд є істота світла, можливо навіть, що він є навіть одним з янголів божих чи однією з подібного роду істот, які є виразником божого провидіння. Так думав він, але в той самий час думки протилежного смислу проявлялися в його голові ще з більшою силою. І знову Северин губився в своїх роздумах, і від цього йому знову робилося моторошно, і він навіть пошкодував, що попхався до Львова саме сьогодні і саме цим потягом, яким перше не користувався і, що найприкріше, скоріш за все, такого потягу взагалі в розкладі немає і ніколи не було й не буде. Тому вся ця історія, що трапилася тут і продовжує точитися з ним, дедалі більше стає загадкою.
— Так-так! — промовив СА-Сєд через плече, наче підслухав Северинові думки. Він, повернувшись обличчям до купе, присів на відкидного стільця: — У таке не вірить розум, у це віриться серцем, бо «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!»[4]. Віра, є відмова від себе. Тому для того, хто тримається за свої звички, знання і переконання, дорога до Віри є закритою. Ось навіть те, що ти щойно помислив, усе, що ти ось тут пережив і переживаєш, ніяк не вкладається в жодну людську логіку, тому що логіка є найбільшою пасткою для вас. Пасткою, яку ви самі собі створили, намагаючись піймати суть того, що є Богом. Тому спроба зрозуміти, що таке є Віра в Бога через логічність фактів, відгонить хворобливою маячнею фанатика, бо логіка є лінійною структурою мислення. А Бог є голограмним, тобто багатовимірним, бо «усюдисущий». Тому й сказано, що путі Господні несповідимі![5] Розум твій є лінійним, а серце... Серце твоє має природу інакшу. Саме в серці й сходяться протилежні струмені кровообігу. Серце твоє є рідним Усесвіту, і саме в серці твоєму й живе Бог.