— Дякую, я вже якось так...
— А ви ва Львоф?
— Так, я...
— Я теж! — промовив чоловік українською. — Років так із десять не був...
— А ви що — львів’янин? — вигукнув здивовано Северин, скоріше через знову ж таки подібний вибрик його уяви, як щойно було з тим провідником. Щось замаячило в уяві Северина від першого зирку на цього типа. Щось незнане і непевне... і... нове... Цього разу його уява вивалила цілий калейдоскоп образів і прототипів, що асоціювалися Северинові з цим чоловіком. Та жоден так і не зачепився і не прилип до цього «сасєда». Усе це майнуло в голові Северина за якусь долю секунди...
— Я? Гм... Можна і так сказати, — мовив той, наче почув Северинові думки.
— Тобто? Ага, ви мабуть родом з котрогось із довколишніх містечок чи сіл? — уже з іронією в голосі запитав Северин. Чоловік посерйознішав і, зиркнувши на Северина холодним поглядом, промовив сухо:
— Та ні... Насправді я здалеку. Навіть вірніше сказати — з дуже далекого далеку... Однак про це згодом, якщо прийдеться до розмови.
Северин скинув з себе куртку, повісив її на гачок вішака, всівся на своє місце і глибоко зітхнув:
— Ой, та як собі бажаєте. Особисті таємниці мене мало цікавлять.
— Та ні, не скромнічайте, вас якраз людські таємниці цікавлять найбільше, — зблиснувши в кутику уст золотим зубом, мовив чоловік.
Северина це зачепило:
— Чому ви так гадаєте? Ви ж мене зовсім не знаєте!
— Це ви себе мало знаєте. А я вас насправді добре знаю і навіть ліпше, аніж ви можете уявити, — мовив чоловік просто і якось надзвичайно приязно.
— Цікаво! — Северин аж зіщулився від несподіваного повороту в спілкуванні з цим «сасєдам». — І що ви про мене знаєте?
— Скажімо, те, що у вас простатит і ви не хочете йти до лікаря, бо лікуєтеся в народного цілителя, слухаючи його відео-курс на диску.
— А..? — Северинові заціпило рота.
— Ну от бачите? Кажу ж вам, що я все про вас знаю, — мовив чоловік, і під очима його заграла бриж усмішки.
— Ха! Тут нічого такого особливого немає, це можна пояснити простим збігом! — вистрілив у відповідь ховаючи розгубленість у нахмурені брови Северин.
— Ну тоді я скажу вам ще одне: у вас були давні близькі стосунки з актрисою Національного театру на ім’я Оксана. Це тривало понад рік, і от учора закінчилося повним розривом через... Словом ви закрутили роман з її дочкою, Мариною, і збиралися на тиждень поїхати з нею до Львова. Коли Оксана дізналася про це, то влаштувала вам грандіозний скандальчик... Марина в істериці втекла з дому... Ви теж одразу втекли, в поспіху забувши свого мобільника.
Чоловік, який назвав себе «сасєдам», послинив пальці й знову витер манюні крапельки крові від порізу на щоці, і продовжив:
— Учорашні квитки пропали, оскільки змінилася ситуація. Тому ви сьогодні купили нового на ось цей ранковий потяг за годину до його відбуття.
— Ви, що... м-м-медіум? — немов чужими устами і не своїм голосом прорік Северин.
— Ні. Власне... Почасти. Відверто кажучи, я всього лиш є гостем тут.
— Гостем у кого? — кривлячись, запитав Северин так, ніби почув це від якогось божевільного.
— У вас, Северине. У вас на цій планеті. Я... — зробив паузу чоловік, — я — контактер.
— Ха-ха-ха! — несподівано для себе розреготався Северин, здійнявся на ноги і хутко вийшов з купе у коридор.
Він не знав, що має робити. Він почувався розгубленим і гостро відчував, що пауза, яку взяв, вискочивши з купе, швидко вичерпується. «Що робити? Залишатися в цім вагоні чи хутко йти у котрийсь інший вагон?» Несподівано згадка про вчорашню подію обліпила йому голову, як рій диких бджіл. Він впирався, як міг, але спогади про вчорашній скандал з Оксаною витіснили його волю і заполонили розум.
— «Стосунки, що давно вивітрилися...» — промимрив Северин самими устами, немов виправдовуючись.
В уяві його замаячіло обличчя Маринки, що засоромлено й водночас спокусливо усміхається йому, приймаючи квіти і коштовний кулон у подарунок на день народження. «Усі ви однакові. Завжди одне і теж. Зваблюєте своєю невинністю, щоб заволодіти і звинувачувати в невідповідальності щодо ваших сподівань! Прокляття Адама! Ось ви хто!» — так думалося йому, і в грудях його розпалювалося багаття злості на себе дурного і наївного.
Насправді Северин уже давно запав на Маринку, від першого дня знайомства, коли Оксана запросила його до них додому в гості. Северин навіть боявся зізнаватися собі, що кожна зустріч з Маринкою ставала дедалі очікуваною. Він тому й продовжував стосунки з Оксаною, лише для того, щоб мати змогу частіше бачити її дочку. Він навіть не помітив як швидко розвивалося це нове захоплення, що мов свіжий пагін на мертвому стовбурі, переростало в роман. Це було щось сильніше за просте фізичне бажання оволодіти дівчиною. З одного боку, тупикова ситуація з її матір’ю, а з другого, жива перспектива юнацької романтики першого кохання, шаленства любовних пригод. Йому вкрай кортіло вирватися з цього рутинного життя з Оксаною, з цієї майже річної інертної мертвечини в безперспективних стосунках з жінкою, до якої і почуття справжнього ніколи й не було. Так, якась дружня зручність. Як тепер кажуть: побутовий секс з викруткою в одній руці і сковородою в іншій. А тут, ні сіло ні впало, на тобі — геп! Дівча! І що день, то гостріше і просто в саме серце. Северин скоріше впав, аніж кинувся з берега в буремні хвилі кохання.