— Лю-ді ум-ствєн-на-ва тру-да! — проскандував Северин.
— Умствєннава! Ось саме це і приводить нас до думки, що твій ум працює саме завдяки природному квантовому стрибанню твоєї уваги з однієї точки в іншу. Мисль твоя на рівні дії уваги є найшвидшим рухом у Всесвіті. Ти ж відчуваєш різницю у відчутті того, коли ти робиш зусилля розумової праці і коли ти «отримуєш» те, на що звернув увагу, легко, без жодних зусиль і напружень, тобто завдяки здібностям, таланту. Адже той із вас, хто володіє талантом, насправді не розуміє, яким це він робом творить чи то музику, чи картину, чи слово. Я маю на увазі не реалізацію ідеї, а схоплення самої інформації, з якої ти витвориш майбутній твір. Ти його завжди твориш у логіці і матерії, притаманній саме ось цьому виміру твоєї реальності. А створення будь-чого тут, на Землі, потребує неабияких зусиль волі й м’язів, як твоїх особисто, так і інших людей, партнерів твоїх, плюс енергія грошей, простору, обставин і необхідного часу. Непросто бути творцем, тому більшість почутих смислів найчастіше так і залишається нереалізованою через об’єктивні обставини вашої неорганізованості і просто через лінь.
— Це все і так відомо, що ти хочеш мені цим сказати нового? — заскиглив Северин.
— Нового? — позіхнув СА-Сєд. — А-а-ах! Нічого нового немає під Місяцем. Усе нове — добре забуте старе. Хіба не так?
— Досить приколюватися! — занервував Северин. — Це теж давно відоме всім, навіть пташкам! Ти почав був про телепортацію.
— Ну так, ти навіть сам брав участь у ній, але ініціював процес я. Пробач, чоловіче, тобі ще треба підрости.
— Ти ініціював усі ці фокуси? Добре. Я погоджуюся і визнаю це, як те, свідком чого я був. Нехай я вже такий недостойний, але чи можу я, людина, яка не доросла до духовного рівня вельмиповажного пана контактера, просити про невеличку послугу?
— Так-так? — підігруючи кривлянню Северина, мовив СА-Сєд і потер руки, виказуючи готовність узяти активну участь у задоволенні Северинового прохання.
— Як, до біса, ти це робиш?
— Ха-ха-ха! — розреготався СА-Сєд. — Повір мені, от хто-хто, а біс тут ні до чого! Говори до гори!
— А все-таки, блін, ти ж можеш мені хоч якось пояснити цей фокус телепортації.
— Насправді все складне — є простим. Світ узагалі простий, бо геніальний. Ваша звичка все ускладнювати покликана вашою природою, пійманою в розтотожнення власної свідомості з Цілим і Єдиним. Тому всі нещастя ваші від вашого запаленого розуму, що з усіх сил намагається довести уявленому Абсолюту свою самостійну самодостатність, як рівновеликість по відношенню до Цілого і Єдиного. Діти, що з вас візьмеш? А все через відсутність віри і знань. Від цього й обмеженість ваша.
— Значить у вірі я здатен здобути уміння телепортувати речі й самого себе будь-куди? — з викликом запитав Северин.
— У вірі ти отримуєш знання, а у вчинках своїх — доступ до тих чи тих можливостей. Будь-яка твоя творча дія, навіть на рівні думки, вже є телепортацією. Просто спробуй осмислити цю природу.
— Ну... — мляво промимрив Северин.
— Баранки гну! Можеш уявити, що ви тут натворили б на Землі, якби могли рухати горами? А в космосі? У цілім Усесвіті? Досить з вас того, що маєте! Навчіться з цим жити в мирі й злагоді! — раптом зовсім змінивши тон, висварився СА-Сєд і одразу ж щиро усміхнувся.
— Отже, початком будь-якого вчинку все-таки є віра. Стара, як Світ, формула — «По вірі воздасться»[8]. Так? — у задумі промовив Северин.
— А таки збагнув? Віра є тим принциповим станом, за якого стає можливою не лише телепортація, а взагалі все, що тільки можна уявити й навіть не уявити. Бо саме віра активує знане і притягує потрібне. Григорій Сковорода колись сказав: «Что трудно — нє нужно, а что нужно — нє трудно».
— Але ж це все одно тільки зовнішня інформація. Це фантик, у який загорнуто суть того, про що я тебе запитуюся. Принцип у чому?
— В енергетичному переході з одного стану речей у інший.
— Яким таким способом?
— Квантовим! Квантовим, чоловіче! Ти знаєш, що таке квант?
— Не дуже...
— Ну то чого тоді допитуєшся? Це що сліпому розказувати, як сконструйовано годинника! — наче розчаровано промовив СА-Сєд.
Северин ненавмисне зиркнув на руку. З під манжета переконливо виблискував окраєць золотого корпусу. Він хотів було вказівним пальцем правиці відтягнути манжет рукава, щоб оголити весь годинник, аби побачити, котра вже година... Проте останньої миті щось перемкнулося в його думках. Северин відвів погляд убік, пошкрябав пальцем по манжеті, відчуваючи під ним годинника, а потім поклав долоню зверху і, хитро усміхнувшись, промовив до СА-Сєда:
8
Євангеліє від Матвія 9:29 (у перекладі І. Огієнка: «...Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!»).