СА-Сєд кахикнув у кулак і замовк. Мовчав і Северин. У мовчанні промайнула хвилина, а там ще, і не одна... За вікном швидко сутеніло, відповідно в купе робилося темно. У цій темноті Северин відчував себе мов розчиненим у величезному просторі й лише підгецування вагона і стукіт колісних пар ще якось утримували його свідомість у конкретному координаті купе вагону, що прямує до Львова. Северин відчув, як його чуття дійсності помножувалися неполіченими точками уваги, мов об’ємна мозаїка, у якій на різних рівнях променіли моменти прожитого ним життя, а разом з цим і всілякі смисли з найрізноманітніших тем, понять й історій, що зовсім із ним — Северином — навіть і не є пов’язаними, але до яких, як він відчував цієї миті, він має постійне і безпосереднє відношення. Такого стану Северин ще не переживав. В одну мить йому здавалося зрозумілим усе і про все. І жодне питання не повставало в свідомості його, бо питання і відповідь були одним цілим, без жодних розмежувань ні в часі, ні в просторі. Усе було ним, Северином, який водночас був усім і всюди.