Тому, коли ви однієї погожої днини підете шляхом самопізнання, книги виявляться несуттєвими.
Це заняття подібне до того, якби ви опинилися в незвіданій країні і почали відкривати там щось нове, здійснювати дивовижні знахідки; але все це буде зруйновано, щойно ви станете надавати особливого значення собі самому. У той самий момент, щойно ви скажете: “Я відкрив, я знаю, я — велика людина, тому що знайшов ось це і оте”, — вас уже немає, ви загинули.
Якщо на вас чекає довга подорож, ви мусите взяти з собою дуже небагато; бажаючи підкорити високу вершину, ви маєте вирушити без нічого.
Відкриття і розуміння приходять завдяки самопізнанню, завдяки спостереженню за кроками власного розуму.
Те, що ви розповідаєте про свого сусіда, як ви розмовляєте, як ходите, як дивитеся на небеса, на птахів, як поводитеся з людьми, як зрізуєте гілку з дерева, — усе це важливі речі, тому що вони діють подібно дзеркалам, які показують вас такими, якими ви є насправді; і якщо ви пильні, то ви щомиті відкриваєте все це знову й знову».
Христос колись вів дискусію з книжниками... Узагалі то, невдячна справа — вести дискусії з книжниками. Книжна наука відвертає увагу людини від себе самої і переводить на висловлення авторитетів. А писарі пишуть і переписують оті висловлення на догоду владарям світу, хоч самі переконані, що роблять це через благе намагання допомогти людям знайти себе в собі... Парадокс. Я не записую ні за ким іншим, лише пишучи свої тексти, спостерігаю за собою і розмірковую над тим, що досліджую на практиці.
Тому розслабтеся, вельмишановні панове, все, що вам потрібно дізнатися, ви маєте в собі, а моя робота є всього лише грою з дійсністю і спробою на власному прикладі натякнути вам про те, що дійсність не є сталістю, бо корінь її в дії, тобто в переміні. Тому наймарнотнішою з усіх марнот є спроба зловити дійсність у сталість, вона, ця дійсність, одразу вмирає в наших ілюзіях. Марнота марнот...
Мабуть тому лінійна свідомість книжників була нездатною сприйняти нелінійності Христа, який якраз і не був книжником, він жив вільно, без упереджень, знаючи і чуючи, що є чим. Якось він сказав своїм учням: «...коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!»[10]. Діти не мислять лінійно, вони не пов’язують наслідків з причинами, бо вільні від причин. Діти тотально присутні тут і тепер. Вони бачать світ таким, яким він є, на відміну від дорослих, які завжди бачать тільки те, що бажають бачити, або те, чого страшенно бояться.
Очевидно, що дитина має вільну голограмну природу, яка є проявленою божественністю. Подорослішавши, ми здобуваємо переконання, вірніше нас ловлять накинуті на нас і видресировані чужі переконання. Тому ми і залипаємо на логіці отих переконань і впадаємо в ілюзорність свого сприйняття світу. Чи не рабами отих «наших» переконань ми стаємо?
Лінійна свідомість тримає процеси в площині Евклідової геометрії, тої первісної, в якій іще не було сфери. Простіше кажучи, від точки А до точки Б, а там і до наступної точки. Як там у савєцкій дитячій щіталачькє: «А і Б сідєлі на трубє, А упала, Б прапала, хто лишився на трубє?». Ото ж то... Хто має очі...
Людське Его, як самі вже можемо відчути, є асоціативним. Его скоріше має природу притягування і відштовхування. У ньому якраз і сходяться протилежності. Его не є поганим чи добрим. Таким воно стає саме під впливом переконань. Его просто є єдністю протилежностей, яка в реальності фізично проявленого світу віддзеркалює будь-який інший об’єкт і тим самим пізнає його, а разом і свою природу, шукаючи подібності й відмінності. Ось у цім процесі пошуку й криється, на наш погляд, ключик, що відкриває суть питання «Що таке оте “Я”?».
Можна сказати, що «Я» є точкою перетину всеможливих протилежностей. Прийняттям і віддзеркаленням усього сущого. Тобто «Я» є божественним досвідом пізнання. «Я» в запропонованих обставинах, — як це назвав свого часу дослідник театру Костянтин Сергійович Станіславський, — насправді є переживанням дійсного моменту, навіть в уявному сюжеті.
«Повернімося до наших баранів...» Отже Его. Его не є лінійним. Лінійною є логіка процесів мислення тої структури людини, що її звично нам називати персоною. У самій назві «Персона» вже чутно відокремленість позиціонування отих А і Б, що «на трубє».
Персональний погляд на суть речей. От і я зараз роблю те ж саме, розповідаючи вам про ці мої дослідження й роздуми. Персональний погляд на речі, персональна відповідальність, персональний підпис. Персональний комп’ютер. ПК, як точка відліку й обсервування дійсності й взаємодії реального й віртуального світів. Портал у потойбіччя паралельної реальності.