То що ж таке ота наша персона?
Сукупність досвідів і знань здобутих, набутих особисто й нав’язаних, накинутих іншими своїх знань, своїх досвідів і переконань? Як бачимо, персона є певною структурою, що оперує інформацією внутрішнього і зовнішнього просторів. Персона є...
От Вікіпедія каже:
Персо́на (лат. Persona (від етруського — маска) — роль, особа) — особа, людина як окрема особистість.
Або от ще:
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970–1980):
ПЕРСО́НА, и, жін.
1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість. Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 144); До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Іван Ле, Наливайко, 1957, 432);
// Поважна, знатна особа. Сказала раз свиня собі: — Ну, чим я не персона? (Павло Тичина. II, 1947, 152); [Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (Вадим Собко, П’єси, 1958, 279).
Ваша (твоя і т. ін.) персона, заст., ірон. — ви, ти і т. ін. [Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщиріше учинити (Марко Кропивницький, V, 1959, 270); — Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (Іван Котляревський, I, 1952, 253); Власною персоною — сам (сама) особисто. Шляхом котив фаетон. Лукія злякалась. Чи не молодий граф власною персоною виїхав наздоганяти втікачку? (Олесь Донченко, III, 1956, 72); — А Маковей... ось він власною персоною! (Олесь Гончар, III, 1959, 214); Персона ґрата: а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави; б) (заст.) взагалі особа, до якої ставляться прихильно. Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був «персоною грата» як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 508).
2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.). Стіл був накритий на дев’ять персон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 385); Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Степан Васильченко, III, 1960, 222).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — С. 331.
З цього бачимо, що персона є соціальним форматом особистості людини. Я назвав би її Соціальною маскою. Це ззовні. А зсередини? Чи можемо розглядати персону з внутрішнього простору? Очевидно, хто нам заважає?
Тож Персона є маскою, за якою ховається справжнє наше Я? Так чи ні? «Маска, маска, а я вас упізнав!» Життя є маскарадом, а нас цікавить той, хто є за маскою. Чи й справді там хтось є? Певно, що так, — скажете. — Якщо є маска, то мусить бути її носій. Хух... Зірвати маску не завжди вдається навіть собі самому на самоті... (І це найголовніше питання життя людини.) А знаєте, чому все так непросто? Дозволю собі дати на це питання відповідь. Тому що пробуємо зробити це лінійно і логічно.
Спробуймо підійти до цього питання з іншого боку. Персона є видимою, бо є тілесністю. А той, хто за маскою, є невидимим. Зірвати маску можна, тільки вбивши людину, та все ж ми не побачимо того, хто за маскою. Ми побачимо тільки порожній скафандр-маску. Навіть якщо той скафандр-маска раптом чудесним робом проявить істинне обличчя персони, як це було у випадку з літературним героєм Доріаном Ґреєм. Отже, персона не дається демаскуванню. Персона іншого. А власна персона?
Тут відчутно перспективу, бо таким питанням ми увіходимо у внутрішній простір особистості людини. Тобто у власний внутрішній простір. І саме тут, з того боку маски, ми можемо роззирнутися навсібіч. Роззирнутися можемо, але чи вдасться нам щось побачити, а якщо і вдасться, то чи матимемо достатньо сили волі сприйняти побачене, відчуте і почуте?
Ми часто переконані в тому, що кожен із нас найліпше знає себе самого. Та все ж, радше за все це просто так нам здається. Тому що той, хто за маскою, насправді не є логічно пізнаваним. Ми радше дивимося і бачимо внутрішню поверхню маски персони, і таким чином можемо помічати, що там, де маска має випуклість ззовні, зсередини це є ввігнутістю. Тобто ззовні маска страшна, а за маскою перестрах. Логіка в цьому є, але до певної міри. Ми звикли протиставляти одне іншому — добро злу і навпаки, і так далі.
До того ж нам завжди хочеться бути ліпшим і сягати біліше. Маска є не просто прикриттям істини, а скоріше засобом обману найпередніше себе самого, а вже потім усіх інших, таких самих замаскованих обманщиків. Очевидно, що саме тому Шекспір називає життя театром.