Проте ми обсервуємо зараз не зовнішній простір, а внутрішній. І знову питання: «А хто саме є тим, що обсервує?». Замислювалися ми над цим якось? Думаю, що більшість із нас колись і зважала на це питання. Спробуймо зробити це ще раз — тепер свідомо. Отже, відбувається певне розототожнення мого Я і моєї персони.
У тім внутрішнім просторі споглядання й обсервування я відриваюся від свого звичного досвіду, і саме оте розототожнення дає мені змогу дистанціюватися до себе самого й таким чином здобувати нову точку спостерігання. Одначе отой внутрішній простір не є лінійним, і з ним не можна поводитися так, як із зовнішнім простором, у якому ми переважно обсервуємо лінійно, знай логічно, відповідно до законів фізики й правил поведінки в соціумі чи поза усякими правилами поведінки. У законі чи поза законом, але за поняттями іншими, але знову все ж такими лінійними.
Внутрішній простір обсерваторії має іншу природу, — голограмну, і тому навіть таке поняття, як точка, не є однозначністю. Тож на внутрішньому так важко втримувати цю точку спостерігання, бо вона повсякчас мерехтить. Тут усе безперестанку перетікає з одної форми в інакшу залишаючи лише присмак смислів, які, своєю чергою, стають ілюзіями нових переконань.
Ми називаємо це нашим внутрішнім світом. Багатим чи бідним — це вже питання особистої щирості. Одне можемо побачити, що саме тут у внутрішньому просторі інформація є відкритою. Будь-яка інформація. А вже що ми робимо з цією інформацією, це вже питання іншого порядку, що потребує персонального втручання або — точніше сказати — замаскованого вчинку персони над тим, хто не є персоною. Того, хто не є лінійним, того, хто є завжди відкритим і постійно готовий до взаємодії з отією осібною структурою, що зветься персоною.
Відчуваєте, як ми просуваємося до серцевини смислу, який не має форми? Смислу, що є відкритим до формування чи формулювання. Однак, хоч як ми формуватимемо і формулюватимемо той зміст, ми ніколи не зможемо його вмістити повністю і в достатній мірі в будь-яку самодостатню форму чи формулювання, хай то буде слово, речення чи проповідь, або ж рух, жест, поведінка. Наша природа, як лінійна маска-персона, не є здатною до цього.
А хто тоді здатен? І чи взагалі така здатність реально існує? Якщо взяти за припущення, що відкритий безмежний смисл є божественною природою, то окреслити форму для цього буде надзвичайно складно. Пропоную скористатися спеціальним словом і назвати цей смисл Сутністю.
Ми можемо відчувати цю Сутність, вірніше поле цієї природи, торкнутися якого нам завжди дано і дозволено, ба навіть запрошено, адже що не є закритим, є подарованим. Тут немає непрошених гостей, бо увійти і взаємодіяти з Сутністю нам дано як Дар. Нам. Кожному «мені». Тобто тому, хто є «Я».
Знову оте «Я»! Точніше, знову ловимося на лінійність самоідентифікування. Пробачте, звичка))) Але ж... Але ж... Точка! Точка, яка збирає в собі мою увагу, мою свідомість. Концентрує все, що є мною, тобто робить щораз гострішим промінь мого чуття і бачення. І водночас тримається на відстані до об’єкта обсервування. Як багато тут простору?! Яка свобода тут для мандрування серед усіляких смислів і форм, як знаних, так і незнаних...
Я бачу, чую і відчуваю голограму, в якій одночасно й однопросторово переплетено інформації Сутності і Персони, що можна назвати свідомим, підсвідомим, несвідомим, надсвідомим і понад свідомим. І серед усього цього є оте непізнаване «Я», яке так і не дається мені в руки і завжди втікає за межі викадрованої уявою інформації. Оте моє «Я» завжди залишається за кадром, це оператор, споглядальник, астроном, лаборант, що відкриває пробірки з новими незнаними світами.
Тепер зрозуміло, що «Я» це більше ніж будь-яка маска, яку називають персоною, особою, типом, громадянином, товаришем, партнером, другом, мужем, жоною, сином, братом і сестрою і так далі, і тому подібними масками, що наросли на отому «Я», мов ті пластівці панцира мушлі мідії...
Моє «Я» — кажемо. І цієї самої миті перемикаємося або в сталість персони, або в тимчасовість вібрації, що відбувається нашою свідомістю у взаємодії з гравітаціями Персони і Сутності. Припустімо, що «Я», «Сутність» і «Персона» є таким триєдиним голограмним утворенням, які є трансцендентними, як по відношенню одне до одного, так і по відношенню будь-якої зовнішньої форми і смислу. Тоді сама ця трійця є трансцендентною в усесвітах знаних і непізнаваних.
Тоді вже саме таке припущення надає особливого смислу явищу життя кожного з нас, сущих на Землі.