Отже, Персона є фізично проявленою природою особистості людини, що вібрує логікою випромінення і сприйняття інформації.
А Сутність є безмірною і позачасовою (вічною) голограмною структурою, що є постійно відкритою до нових досвідів і повсякчас променить гравітацією істини.
І нарешті оте наше «Я» є, скоріш за все, нестабільним фокусом нашої свідомості, що спирається на інформаційні вібрації Сутнісної і Персональної структур, тому завжди є в русі ототожнення і розототожнення з одним і другим. Отже Свідомість, що має природу голограмного мерехтіння в просторах фізичному й астральному, перебуває в стані гри. Отже, можемо окреслити цю конструкцію «Я» таким робом: Свідомість–Сутність–Персона. А що ж тоді оте пресловуте «Я»?
Чи не скидається оте наше «Я» на цілісну єдність процесів отої трійці Свідомість–Сутність–Персона? Може, мудріше буде розглядати наше «Я» як духовну практику Абсолюту, щоб уздріти і прийняти покладену відповідальність і сподівання за отой унікальний процес експедиції під назвою «Життя людської особистості»?
Сотворені «за образом і подобою»[11], ми маємо таку ж саму троїсту природу, яка є нерозривною зі Святою Трійцею: Дух, Отець і Син.
«Згідно з символом віри, прийнятим на Першому Нікейському соборі, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий (іноді кажуть: Перша особа Трійці (Отець), Друга особа Трійці (Син), Третя особа Трійці (Дух Святий)), усі ці особи є, однак, єдиним Богом (різними його проявами), і кожна з них є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої.
Бог 1 Коринтян 15:28: визнається всемогутнім, вічним і безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням і взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Сам не походить ні від кого, Бог-Син народжується від Бога Отця, а Дух Святий ісходить від Отця (православ’я) або від Отця і Сина (католицизм). Згідно з християнськими вченнями, Бог-Син прийняв тіло людини і втілився (воплотився) з Духа Святого в Діві Марії як Ісус Христос з метою спасіння людства. У православ’ї для ліпшого розуміння людьми поняття Святої Трійці вживається образ Сонця: “Є Сонце (перший прояв). Є Світло (другий прояв), яке іде від Сонця, і є Тепло (третій прояв), яке іде від Сонця. Ми говоримо про єдине Сонце в трьох проявах, а не про три Сонця”.
Догмат Триєдності Бога, як правило, оголошено недосяжним для людського розуму в повному обсязі й буде осягнуто лише “досвідом духовного життя”. У зв’язку з цим говорять про Святу Трійцю, як “найбільшу таємницю християнської віри”. Також природу Бога, зокрема те, що сказано в цьому догматі, визнають такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння, ні людина, ні янгол».
(З матеріалів сайту Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F)
Цікаво, як модель триєдиного Бога проекціюється на структуру людини. Спробуймо проаналізувати таку проекцію перетворення. Коли ж ми є «сотвореними за образом і подобою», то саме отака модель щонайліпше ілюструє цю подобизну.
Сумістивши моделі, отримуємо: Отець — Сутність, Син — Персона, Дух — Свідомість. Отець проявляється в Сутності нашій, у якій є вся повнота божого спадку для нашої особистості. Син відкриває перспективи земної практики, задля якої ми народилися. Божественну структуру Святої Трійці направлену вершиною трикутника вниз. Святий Дух сходить на Свідомість, відкриваючи момент істини тут і тепер для оперативної роботи всіх трьох складових особистості — Я Людини.
Як можемо легко уявити, при суміщенні цих двох схем, зображених на рисунках, отримуємо фігуру шестикутної зірки. Іншими словами Зірку Давида. Чи скидається це на випадковий збіг, є питанням окремим, але в кожній випадковості є глибокий смисл закономірності. Пам’ятаєте, як там у Пушкіна «...и гений парадоксов друг, и случай, Бог изобретатель»[12].
Тож цей приклад наочно показує божественність природи людини, де сходження Святого духа зустрічається (сходить) з пробудженою Свідомістю людини. Отже, організовуючи внутрішні процеси мислення через усвідомлене перебування в Сутності (Отець), людина править свою поведінку в Персоні (Син), відповідно виростаючи у вчинках мудрості й, таким чином, духовно зростаючи в Свідомості (Дух).
У цих своїх роздумах помічаю гравітацію Его, що вібрує гординею. Це вплив усе тієї самої лінійної логіки. Розумію, що паралелі порівняння божої і людської природи, які наведено вище, не є однозначно істинними, тобто конечними сталими чи лінійними фактами. Адже Свята Трійця теж знаходить відлуння з язичницьким багатобожжям. У тій самій Вікіпедії надибуємо посилання на різні тексти, серед котрих ось такі:
11
Алюзія на Буття 1:26 «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою...». (Пер. І. Огієнка.)
12
«О сколько нам открытий чудных...» // Пушкин А. С. Собрание сочинений: В 20 т. — М.: Художественная литература, 1948. — Т. 3. Стихотворения, 1826–1836. Сказки. — С. 464.