Точка контакту з Бог(ами)ом міститься саме в «Тут і тепер». Ця точка не є зупинкою руху, а навпаки моментом перетворення знаного й пізнаваного на дійсне. Бог є рухом. Божественність є перетворенням. Тут і тепер відбувається перетворення сталості на рух. Стається пробудження особистості людини в новій реальності варіанта дійсності.
Таким чином можна відважитися на визначення природи Бога як такого, що не є віддаленим і відірваним від нас. Так само можемо стверджувати, що і ми не є віддалені й покинуті чи відсторонені й позбавлені Його уваги, сливе, Любові.
Наші звички, знання, переконання, насправді є лише неприсутністю тут і тепер. Адже будь що зафіксоване є ілюзією реальності. Момент «тут і тепер», або ще його називають «Тут і зараз», є воротами у вічність, оскільки є звільненням з ярма лінійності переконань Людського Духу, бо саме тут і зараз відбувається сходження Святого Духа на Я Людини, коли відбувається перетворення зі старого на нове і людина стає боголюдиною, бо розум її переходить з лінійності в голограмну природу світосприйняття, не ділячи Всесвіту на добро і зло.
І ще: саме в точці «Тут і тепер» стає зрозумілим той вислів у Господній молитві: «Не введи нас у спокусу»[13], — через який усе ще твориться багато сперечань і протистоянь. Бог не вводить, бо ввести може хтось інший, сторонський, відділений і відірваний, той, хто є ззовні. Наше «Я» саме себе вводить у спокуси, коли заземляється в грубих вібраціях лінійності Персони, залипаючи на своїх тілесних бажаннях — «Спинися, мить! Прекрасна ти»[14], які збудовано на протилежностях добра і зла.
Май Бога в серці, кажемо. Бо саме тут, в серці, ми здобуваємо можливість відчути оту нашу точку «Я», що формулює нелінійну свідомість у високочастотній вібрації Сутності, й таким чином на нас сходить Святий Дух.
Ото ж, Бог є в тобі, Людино, і молячись, просячи, щоб «не ввів» тебе у спокусу, Ти оприСутнюєшся і мислиш у божому промені Сутнісного, яке пробуджує і веде тебе життям свідомим у «Тут і тепер».
У цьому стані стають зрозумілі слова «Не введи нас у спокусу», бо адресовані в корінь Свідомості, яка і творить реальність Особистості «Тут і тепер». Саме в цьому, на наш погляд, полягає сила молитви, що звернена не назовні, а всередину живого «Я» в тут і зараз.
Відповідним підтвердженням цієї думки є ще один вислів Христовий: «Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має»[15]. Мати, значить бути в моменті «Тут і тепер», значить бути пробудженим і вібрувати в Сутнісній основі, що є Божественною повнотою.
Тим із нас, хто знаходить себе в цій Сутнісній основі, дається розуміння власного «Я», як божественної (голограмної) природи (сотворені за образом і подобою), а відтак додається (притягується) усе потрібне для творення гармонії. Гармонізована особистість, як можемо бачити, творить довкола себе гармонію краси і мудрості, і таким чином править викривленість світу цього.
Той, хто закисає в/на своїй Персоні, перебуває в лінійній свідомості, а тому чує лише свої персональні потреби, точніше, не потреби, а те, чого йому бракує. Такий перебуває в постійному стані нестатку, як фізичного (все мало і мало), так і духовного (відчуття самотності). Такий рано чи пізно втрачає все. Чи не так? Є що обміркувати...
А тепер згадаймо (хто знайомий, а хто ні, то познайомтеся щонайшвидше) «Біоцентризм» Роберта Ланца:
Роберт Поль Ланца (англ. Robert Paul Lanza; народився 11 лютого 1956 р.) — американський лікар, учений, головний науковий співробітник компанії «Ocata Therapeutics», колишня назва якої «Advanced Cell Technology» і ад’юнкт-професор Інституту регенеративної медицини (Institutefor Regenerative Medicine) Медичної школи Університету Вейк Форест (Wake Forest University Schoolof Medicine).
(З Вікіпедія)
У теорії Ланца «Біоцентризм» має сім принципів:
1. Усе, що нас оточує, є нашим твором, оскільки дійсність залучає нашу свідомість до створення того, що ми називаємо дійсністю. «Зовнішня» дійсність, якщо така існує, має бути незалежною реальністю космосу. Проте це безглуздо, тому що простір і час не є абсолютними фактами, а лише інструменти ментального процесу тварин і людини.
2. Наше зовнішнє і внутрішнє сприйняття сплетені в єдине. Вони — дві сторони одної медалі і не можуть бути відірваними одне від одного.
3. Поведінка субатомних часток свідчить, що всі частки й усі об’єкти нерозривно пов’язані з присутністю спостерігача. Без спостерігача вони в ліпшому випадку існують у невизначеній царині хвиль імовірності.
13
Євангеліє від Матвія 6:13 (у перекладі І. Огієнка: «І не введи нас у випробовування...»).