4. Без свідомості «питання» живе в невизначеній царині імовірності. Будь-який усесвіт, що, можливо, передував свідомості, існував у царині імовірності.
5. Структура всесвіту є пояснимою тільки завдяки біоцентризму. Всесвіт точно налаштований для життя, яке має прекрасний смисл, оскільки воно створює всесвіт, а не навпаки. Всесвіт є повнотою просторово-часової логіки.
6. Часу як такого взагалі не існує за межами чуттєвого сприйняття тварин. Час є процесом, за якого ми відчуваємо зміни у Всесвіті.
7. Простір, як і час, не є об’єктом чи річчю. Простір є іншою формою нашого розуміння форм життя і не має незалежної дійсності. Ми несемо простір і час, як ті черепахи свої панцирі. Таким чином немає жодної абсолютної матриці, у якій фізичні явища відбуваються незалежно від життя.
Тепер зрозумілішими стають слова Ісуса. І зрозумілішою молитва Господня, як практичне творення власної реальності й удячність за все, що вже є у того, хто молиться. Перед молитвою варто згадати просту істину, що Бог є в серці нашому, й усім, що нам є потрібним і корисним, Він уже нас обдарував.
Тож молитва є пробудженням смислу, який у нас закладено від народження. Молитва є творчим учинком людини. Тотожність божественної повноти з нашим «Я», є вольовим учинком свідомості, вчиняючи який, людина пізнає свої Сутність і Персону й пробуджує Свідомість. Сутність, яка має гармонію повноти й достатку, і Персона, що перебуває в постійному браку й нестатках у взаємодії зі Свідомістю, перетворюються на пробуджену Особистість. Як це відбувається?
Як уже було сказано вище, Персоні завжди всього мало, і завжди Персона перебуває у потребах. Тому Персона і маскується, щоб приховати свою тотальну недостатність, хоч на якому високому рівні заможності вона перебуватиме. Сутність, маючи природу божественної повноти, не потребує маскараду. Сутність є чеснотою і чистотою, і тому вібрує гармонією достатку й удячністю за проживання моменту тут і тепер, бо сама вона (Сутність), якраз і перебуває в дійсному творчому моменті.
Персона ж постійно прагне або уникає, ловить або втікає, бажає або ж боїться, а тому залипає на ілюзіях «Якби», у варіантах мріяння про майбутнє, якого ще немає, чи мандруючи такими самими ілюзіями нереалізованих можливостей у спогадах минулого, якого вже немає. Тож без чуття Сутності наша свідомість втрапляє в ці ілюзорні пастки уяви й фантазій Персони, які блокують відчуття дійсного і роблять життя людини схожим на постійний труд Сізіфа — «Риштування коло порожнечі».
Наше духовне «Я», що є центром нашої триєдиної природи особистості Свідомість–Сутність–Персона має властивість оперувати інформаційними полями протилежностей і, таким чином, творити реальність високочастотної і низькочастотної вібрації дійсності. Залежно від того, природою якої з цих протилежностей вивібровується наше «Я», відповідно таких якостей набуває і вся особистість Людини.
Можна здогадатися, що поганих людей немає, а є лише такі, які ловляться на ту ж саму ілюзорну гравітацію Персони, у якій свідомість людини блокується, постійно відчуваючи нестачу: уваги інших, любові ближніх, самих ближніх і всього, чим багаті інші, оті щасливіші, везучіші, славетніші, заможніші і величніші. Або ж блокує засліпленням власного вивищенням над усіма іншими: гіршими, поганішими, дурнішими, біднішими, нікчемнішими, упослідженими.
Тут можна зауважити, як маскарад Персони урізноманітнюють ментальні конструкції, що звемо їх людськими пороками: Гординя, Заздрість, Жадібність, Гнів, Нестриманість, Хтивість, Лінощі. Пороки природою своєю є паразитичними програмами, які й ловлять Персону в обмеженість ілюзій.
Проте... Мудрість пробудженого Духу нам говорить, що все, чого бракує «Я» в Персоні, можна навчитися відчувати і розуміти не як брак, чи нестачу, або відсутність, а як запрошення до творення і торування свого шляху до бажаного, треба лише навчитися одночасно чути як Персону, так і Сутність.
Сутність є світлом Чеснот: Смиренність (прийняття), Доброзичливість, Щедрість, Лагідність, Стриманість, Доброчесність, Старанність. Чесноти є божественністю і відкриті кожному, навіть засліпленому блиском власної персони. Варто лише спробувати послухати природу чеснот, щоб відчути перспективу життя в гармонії.
Проте свідомий рух у гравітацію чеснот є неабияким духовним трудом, що потребує значного вольового зусилля від нашого «Я». Труд цей є не лише усвідомленим процесом творення дійсності, а й перетворенням самої природи особистості із закритої лінійної наслідково-причинної залежності, на відкриту вільну голограмно-поліваріантну ініціативу.