Тож, інакше кажучи, коли людина має будь-яку потребу, то наше «Я» звично одразу ж резонує з Персоною, і якщо в цей момент зробити вольову дію свідомості і почути променіння Сутності, то наше «Я» набуває нової якості Свідомості, що здатна утримати ці протилежності в моменті тут і тепер. Тоді особистість людини стає цілісною. У цій природі цілісності наша свідомість звільняється з лінійності роздільності і здобуває голограмну повноту.
У цій природі повноти зникає ілюзорний горизонт, за яким ховалися наші страхи і мрії, натомість ми отримуємо реальне бачення дійсності, що нас оточує, а також себе самого, якими ми є в «Тут і тепер», відповідно відкриваючи істинну ситуацію власного творчого процесу перетворення з недостатності на самодостатність.
Кожен з нас може згадати, що по-справжньому щасливими ми буваємо у ті моменти творчих пошуків, коли здобуваємо гармонію процесів творення.
І ще важлива річ: простір, як внутрішній, так і зовнішній простори, є Цільним і Єдиним вільним Божественним простором всеможливих перспектив, — як ми мислимо і як чинимо, так нам і віддається. Якщо променієш через Сутність, — мудрість сієш у світі, коли ж тільки через Персону, — дурнем прославишся, хоч яким заможним чи вродливим будеш.
«Серце чистеє подай мені», — казав Григорій Сковорода у «Благодарному Еродії», то ж чистим серце стає лише тоді, коли гармонізуєш свою триєдину природу. Тоді ти перебуватимеш у Дусі Святому, і твоє «Я Людини» буде продовженням божої волі. Тоді зникають потреби. Тоді простір відгукнеться до тебе мудрістю, і все необхідне прийде до тебе, і ти знайдеш себе й відкриватимеш смисл життя серед таких, як ти, хто шукає, хто вже крокує на шляху до істини.
Таким відгуком простору були і знову з’являються всі необхідні контакти й джерела мудрості. Книги, тексти, люди, ситуації. Ось і цього разу ненавмисне зустрівся з текстами, що їх вишукав і структурував у драматичний твір «Євангеліє від Діонісія» Денис Соколов.
Почавши читати, одразу зрозумів, що зустріч з цим текстом не є випадковою, а закономірним відгуком Простору на мої роздуми про смисл життя людини, творчу природу митця, а відтак і про Христа й християнство і про духовність загалом. Ось, прошу ознайомтеся. Увага на екран.
[Проекція на екрані висвічує текст:]
Христос навчав людей, та люди, так нічому й не навчилися. Вони написали собі іншого Христа. А нам цікавий той самий, кого найпершим стали називати Христом. Про навчання саме цього Христа і йтиметься.
«Євангеліє від Діонісія» (уривки)
1. Христос: Наймаловірніший з усіх той, хто більше за інших молиться і думає, що від того йому буде дано більше за інших. Бо сам він не розуміє, у що вірить. Немов жебрак, ні на що інше не здатний, принижено молиться за виконання своїх бажань. Що клянчиш ти в бога? Чи думаєш, помилився він, пославши тобі те, що маєш, і повчати його хочеш, як слід тую помилку виправити? То значить нерозумний твій Бог. Пощо його тоді Богом називаєш, навіщо в нього віриш і молишся йому навіщо? Сам ти не знаєш, чого кланяєшся. І мало в тебе віри істинної. Кажу ж тобі, що бути маловірним гірше, ніж не вірити зовсім. Бо Бога заперечуючи, до Бога прийдеш.
2. Христос: Кого ти слухаєш і кому поклонятися ти приходиш до храму? І хто є найшановнішими людьми в ньому? Книжники? Фарисей? А первосвященики? Усі, скільки їх перед Мене приходило, то всі злодії і розбійники, та й того гірше. Бо не хліб і не золото твої крадуть вони, а саме життя твоє.
Устами та язиками шанують Бога, серце ж їхнє далеко від них відстає. І уподібнюються до гробів побілених, які гарними лиш зверху здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти.
І зачиняють ті лицеміри Царство Небесне перед людьми, бо й самі в нього не входять, і тих, хто хоче увійти туди, не допускають. І люблять, щоб люди називали їх: Вчитель! Учитель! А ти не називай їх учителями. Вони сліпі вожді сліпих, а коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями. І століттями приховують вони ключі від істинних знань, і підміняють їх напівправдою, яку наряджають в одежі Істини, через що вона є ще небезпечнішою і страшнішою за брехню.
3. Христос: Не фальшивих скарбів і не земних благ проси в Отця Небесного, як грішники просять, лише одного проси: щоб прямими зробив стежки, що ведуть до Царства Його, щоб побачив ти Всевишнього за життя свого земного.