Северина пройняв жар:
— А ви що? — вирвалося в нього. Але він опанував себе і, наслідуючи інтонацію впевненого гравця, парирував: — Класно! А чому ви... такі, як і всі ми — люди? Чому така примітивна форма? Ха! Ну, придумали б якось цікавіше.
— А вас не дивує все те, про що я вам щойно сповістив?
Северин ураз похмурнішав:
— Думаю, що ви щось про мене знаєте... Звідкись... Від когось... Можливо... Ви що, знаєте Оксану?
Чоловік щиро розсміявся і сказав:
— Я не бував у Києві... Ой, дуже багато років... Мабуть із сімсот...
Северин сам не чекав від себе такого, як раптом гостро вигукнув:
— Ага! Я зрозумів, — це конспірація? — І вже з ноткою жарту додав: — У якому відділку працюємо, таварішчь?
— Ну от почалося... — промовив чоловік і відвернувся обличчям до вікна.
— Ви мене хочете взяти на понт? — грубо випалив Северин.
— Северине, розслабтеся, я взагалі нічого від вас не хочу. Це ви самі. То ж, коли вже так склалося, що ми з вами в однім і тім самім часі і просторі, ось у цім потягу і саме в цьому купе... Контакт є таким, яким він уже є. Правда, ви ще чомусь ніяк не можете припустити думки, що я вас не обманюю і це не є телешоу «Развєсті друга». Годинник у вас на руці?
Северин автоматично зиркнув на годинника, але похопившись, зробив вигляд, що йому байдуже все, про що говорить оцей тип. Однак він крадькома озирнувся по всьому купе, намагаючись зробити це якомога невимушеніше, кинув на всяк випадок оком по всіх кутках, чи бува не помітить клятої прихованої камери. Нічого підозрілого... Він завмер. Повисла тиха хвилина. Сусід мовчав і дивився у вікно. Першим не витримав Северин.
— Що вам від мене потрібно?
Чоловік відірвався від вікна і щиро посміхнувся.
— Я ж сказав — ні-чо-го. Це ви хотіли контакту, повторюю, ось вам — маєте!
Северин ще раз уважно придивлявся до цього чоловіка, але відчуваючи щось щире і справжнє в його посмішці, зм’як і вже простіше, з певною ноткою поваги, запитав:
— Цікаво, як ви це робите? Ви маєте надприродній дар екстрасенса?
— Можна й так сказати... — неохоче відповів той. — Проте такий самий дар маєте і ви, тільки не вірите в це, бо не знаєте як ним користуватися.
— Ну, звичайно, в мене ж мозок лише на п’ять відсотків працює... А у вас на всі двісті? — пробував підколоти сусіда Северин.
— У мене мозку у вашому розумінні немає. Зараз я використовую оце позичене тіло. Так мені ліпше розуміти вас і зручніше спілкуватися з вами в такій ось фізичній формі контакту.
Запала тиша. Пауза повисла і стала розтягуватися, як гума до жування. Северин розглядав візаві, намагаючись помітити в ньому щось особливе, бодай якийсь маленький знак чи деталь, котрі вказували б, що цей тип не є людиною. Проте нічого підозрілого він так і не знаходив. І в обличчі, і в одязі все до найменших деталей сигналило, що перед Северином сидить звичайнісінький чоловік, пасажир, яких він набачився за життя доволі багато. Проте щось віяло від цього «контактера» таким, що притягувало Северинове серце дедалі більше й більше. Урешті він першим зробив крок — зацікавлено підсунувся ближче і невпевнено простягнув руку:
— Мене дійсно звати Северином, а вас?
Чоловік подав свою правицю. Легке потискування, усмішка:
— Як уже казав, мене звати просто, СА, — він зробив вказівним пальцем у повітрі рисочку, — Сєд.
— Через дефіс?
— Через риску, перші дві букви великі, другий склад теж з великої. Правда, круто? Так, здається, по-вашому кажуть? Чи ще так: «Прикольно!».
— Це просто якийсь...
— Піпєц? — випередив Северина СА-Сєд.
— Саме так! — Северин розхвилювався. Навіть долоні йому спітніли. Однак він втримався і, змінивши тон на грайливий, зацікавлено спитав:
— Конспірація? — розумію... А що ще? Ну давай СА... — Северин зробив у повітрі вказівним пальцем риску, — Сєде, покажи, на що ти здатен і що можеш.
— Я можу все. Для мене нічого немає неможливого, — промовив чолов’яга зовсім без емоцій. — Проте для твоєї психіки, Северине, існують певні кордони, що їх мені не можна переступати. Навіть у те, про що я вже тобі розповів, ти все ще не в’їжджаєш. Тому й отак прикидаєшся. Це так спрацьовує захисна система твоєї психіки, щоб не збожеволіти. У декого від такої прямої форми подачі інформації «горять плати» і вурдиться в жилах кров...