— Справді? — ще грайливіше запитав Северин. — Тобто я тому все ще живий, що не зовсім в’їжджаю в те, що відбувається?
— Саме так. Це не твоя вина, просто ти так збудований, і тебе так виховано.
— Виховано? Ким?
— Батьками, родичами, вихователями, друзями, ну, і так далі... Вчителями, одним словом.
— Щось ти, того... — покрутив у повітрі біля скроні скорченою долонею Северин.
— Зараз увійде провідник, — тихо мовив СА-Сєд.
Двері відгукнулися легеньким стуком і відсунулися убік. На порозі стояв провідник і тримав тацю з кавою і солодкими тістечками.
— Прошу пригощатися. Кава натуральна, львівська. Тістечка спекла моя стара. Вони ще свіжі. Моя живе в Пітері. У неї там добра робота, бо в Львові... самі знаєте... Гм, кхм. Прошу!
Він поставив тацю на столика й тихо вийшов. Северин повільно простягнув руку і, взявши тістечко, відкусив маленький шматок. Тістечко було справжнім і свіжим.
— Смачного, — промовив СА-Сєд і додав наче рекламну заготовку: — пийте каву допоки гаряча, бо львівська кава, коли остигне, то вже є повною «люрою».
Провідник мовчки усміхнувся і зник за дверима.
— То ви кажете, що це тіло... Не є вашим? — збираючись сьорбнути кави, спитав Северин. — Як так могло статися? Ви що? Підселяєтеся?
— Часом це єдиний спосіб, щоб уціліти, — відкушуючи шматочок печива, щиро відповів чоловік і ковтнув собі кави.
— Від чого? — перепитав Северин наче недочув слів гостя, приміряючись устами до філіжанки.
— Від ворожої сили, — мовив стиха той.
Северин поперхнувся кавою.
— Чорт! Гаряча! — Він поглянув з-під лоба на візаві і стиха запитав: — А вороги, значить, не сплять? Хто такі ці вороги?
СА-Сєд сьорбнув із філіжанки і мовив, як старий товариш:
— Ну... Не все одразу, Северине. Скажімо так: ворожа сила не існує осторонь від тебе, бо є частиною тебе і активована тобою залежно від ситуацій, що ти їх проживаєш.
— А в тобі? — сухо запитав Северин.
— Ти, Северине, вдаєш з себе щось таке, чим ти насправді не є. Ти захищаєш свою глупу модель, до якої тобі звичніше, аніж до нового, сутнісно чистішого варіанта себе, — так само сухо відповів СА-Сєд.
Северин навмисне «глупо» кліпнув очима кілька разів підряд.
— Я не втямив? До чого? — награно промовив він.
— Та все ти зрозумів! Ти ж начитана людина. От ти ж сам нещодавно розповідав Марині про те, що якось дивився в інтернеті відео, на якому зображено політ і посадку на Марс в інопланетному космічному човні американсько-російських астронавтів. Зйомка нібито ще з 1962 року, і це відео викладено на Youtube за адресою: https://www.youtube.com/watch?v=DivM8w3JZ5o, — замахав руками СА-Сєд, немов сурдоперекладач новин із телеекрана.
Северина як електрикою тріпнуло ще одним фактом з його життя, про який він узагалі забув, але цей факт реально мав місце в його житті. Це ж відбувалося ось, чи не позавчора.
— Блін! Ну і..? — кинув він запитання, а сам собі мислив: «Ясно, що цей підозрілий “фацет” є особливого роду людина, адже про мою особисту ситуацію він все точно виклав. Треба бути уважним до всього, що говоритиме цей пітерський “мессінг”... Може, і справді це ґебіст? Вони там у Пітері всі внєштатниє», — так собі думав Северин вичікуючи в паузі. Проте, не дочекавшись відповіді, знову перепитав:
— Ну і що, я питаю?
— А те, — мовив той, смакуючи тістечко, — що ти скоріше повіриш у якесь «фейкове» відео, ніж у живий контакт.
— Що ти знаєш про це відео? — скрикнув Северин, але одразу осікся і заговорив лагідніше: — Я вірю в живий контакт, — з ноткою іронії промовив Северин. — Так-так, інакше, як ми з тобою могли б розмовляти? Я просто не зрозумів, що саме ти маєш на увазі, коли кажеш про якийсь варіант мене самого?
СА-Сєд відкинувся спиною до стінки, заплющив очі і якусь мить мовчав. Северинові навіть здалося, що той заснув, і навіть хотів був промовити слово, щоб розбудити СА-Сєда, коли той першим розплющив очі і, поглянувши Северинові у вічі, промовив твердо:
— Це найскладніше для вас, Людей. Оскільки ви себе сприймаєте сталими особистостями, тобто персонами. Зрештою, ви так само стало позиціонуєтеся і до всього навколишнього. Ви цементуєте якийсь один варіант поняття про себе в сталість і намагаєтеся цю сталість законсервувати, щоб з її точки проекціювати свої погляди на те, що вас оточує, і те, до чого ви прагнете. Це ви називаєте «моєю точкою зору». Як фараони, які не розуміли смислу і принципу дії пірамід, бо це для них було недосяжним, тому й використали їх у найліпший варіант посмертного пам’ятника для себе. Ви тримаєтеся своїх переконань, як реп’ях кожуха, і в цьому ваша проблема. Найбільша проблема. Адже всі ваші конфлікти на Землі походять від того, що ваші персональні переконання не співпадають з переконаннями інших. А стерпіти інакші переконання вам чомусь довго не вдається. Тому основний ваш труд є пошуком подібних переконань. За цим принципом ви об’єднуєтеся в соціальні групи і протиставляєте свої переконання іншим, отим чужим, чиї переконання для вас є абсолютно неприйнятними. Мало того, що ви протиставляєте себе іншим, ви ще вважаєте за святе діло переконувати отих інших у хибності їхніх переконань, оскільки вірите в істинність ваших. Для цього ви навіть здатні знищити всіх інакомислячих, а тим, хто все ще сумнівається, нав’язати свою правду і свої переконання. Останні кілька тисяч років ви тільки те і робите, що вбиваєте самі себе ні за цапову душу. Одні одних, а тих ще інакші, сильніші на хитрість чи на спритність, чи відсутністю забобонів, чи просто перевагою кількості голів, а все ж силою тих самих власних переконань, вірою в них і відданістю цим своїм колективним соціальним переконанням, як найвищим духовним цінностям. А насправді все це лише ваші ілюзії, оті ваші переконання, а все решта — суєта суєт...