Запанувала тиша. Северин знову згадав про Марину й Оксану. Спогади нагромаджувалися одні на одних, як вагони двох ешелонів, що зіткнулися на шаленій швидкості. Йому знову стало враз нестерпно боляче, соромно й противно. Щось штрикнуло в серці й зашуміло у вухах. Северин відчув фізичний біль у всьому тілі. Біль зростав швидко й ставав чимдалі то нестерпним.
— А! — закричав, як звір, на все горло Северин. Він навіть не встиг усвідомити власного крику, коли все раптом різко змінилося, біль ущух, і докори сумління й спогади згасли — як і не було. Сидячи зараз ось тут у вагоні, він відчув чудесне звільнення від цього страшного гріха, в який він упав і втягнув бідолашну Маринку, від того жахливого Оксанчиного скандалу з бійкою... Северину було дивно відчувати, як вони тепер ставали для нього якимись немов зовсім далекими, як із якогось давно забутого фільму. І спогади про все пережите ставали банальними й чужими, що Северин навіть полегшено зітхнув промимривши собі під носа: — Баби і бабенята. — Він здивованими очима глипнув на СА-Сєда, але так і не знайшовся про що мав би йому сказати.
— Катастрофа стається несподівано, але будь-яку катастрофу колись та й забувають. Так само несподівано, як вона й трапилася... — промовив СА-Сєд, немов чув із середини Северинове переживання, і хильнув наступний ковточок кави.
— Чому? — буркнув Северин і знову замовк.
СА-Сєд наче й не чекав від нього нічого. Северин відчував, що ініціатива не на його боці, тому пробував зав’язати розмову знову:
— А як же тоді нам жити? На чому будувати розуміння світу? Один одного? Довкілля? — з немалим зусиллям витиснув із себе Северин.
— Ото ж бо. Я, власне, саме про це й кажу. Тобі багато вже чого відкрито, і ти сам багато над чим замислюєшся, але є ще такі позиції твоєї свідомості, котрі потребують особливих вправлянь і тренувань. Певний духовний «бодібілдинг».
— Це мені й самому зрозуміло. Але... — Северин відчув немов пустку в душі і поспішив вискочити з цього стану: — Поясни мені, людині, що значить оте відео... про Марс?
СА-Сєд раптом розкотисто розсміявся. Це насторожило Северина, навіть дещо налякало. Проте він тримав себе в руках і поводився максимально просто, ніби нічого не сталося. Адже ця їхня розмова всього лишень така собі вагонна балачка ні про що. СА-Сєд примружив око і, зазираючи в саму Северинову душу, повів далі:
— От бачиш, тобі потрібно знати щось точно вивірене і єдиновірно переконливе. Це і є матеріальним мисленням. — І додав: — У матеріально проявленому Всесвіті інформація є пійманою в сталий варіант форми, і тому є дуже сповільненою, тобто майже мертвою. Це відбувається через те, що вік людський дуже короткий. Тому впродовж вашого життя вам дається бути свідком тільки певної кількості подій, що набувають у вашій свідомості вагомого значення і сталості переконань. Парадокс життя в тім: що воно коротше, то міцніші переконання. Тому мудреці ваші здебільшого є людьми в літах, але вони розуміють, що обмежені кордоном власного віку, тому й збирають і накопичують мудрість з найрізноманітніших джерел, аж поки не зуміють вийти за межі власного «Я». Проте для більшості з вас світ є таким, яким ви звикли його бачити і розуміти з дитинства. Спостерігаючи за всім, що вас оточує, ви переймаєте цю матеріальну сталість і на власні процеси мислення, і на свою творчу природу. Тому й з’являються ваші сталі переконання. Ви самі їх вибудовуєте, як терміти вибудовують термітники.