Выбрать главу

Мати заспокоїла дітей і знову повела їх спати. Тоді постелила на лаві і разом з більшим хлопцем поклала туди батька. Вони добре намучилися, бо Швед, сонний і недвижний, був важкий, як оливо. Вона вкрила його манаттям, хоч яка була розгнівана: їй здавалося, що він споганив тіло її дитини. Вона поцілувала небіжку в заплющені очі й знову понакривала їх мідяками, які був скинув п’яний чоловік.

Другого дня Швед прибрався і, як звикле, пішов до містечка. Але повернувся вчасно й зовсім тверезий. Він приніс маленьку чорну домовину, і мати поклала в неї небіжку. Дітей теж прибрано в святковий одяг. Над вечір Швед узяв домовину під пахву і разом з родиною подався на цвинтар.

Останні події дуже вплинули на Шведа, і він поклав будь-що взяти себе в руки. За своєю звичкою він знову перебрав міру: зовсім перестав пити й віддавав дружині всю платню. Між ними дійшло до мовчазного замирення; дружина була вдячна чоловікові за його втримання і після обіду, як хлопець ішов до каменярні, передавала ним загорнений у панчохи глечик гарячої кави. Увечері, коли Швед повертався з хлопцем додому, вона позичала йому в сусідів газету, а прочитавши її, він лягав спати або лагодив дітям дерев’яні шкарбани.

Але так тривало тільки до третього тиражу лотереї. Другий відбувся через кілька днів після смерті дитини, і Швед його пропустив повз увагу. Однак тепер думки його знову звернулися до лотереї.

Цього разу Швед також не виграв, і ця невдача затьмарила всі недавні болещі. Вони видавалися тепер йому не такими, як були насправді, і сумління перестало його мучити.

1 знову почалося все спочатку. Швед вернувся до горілки, з’являвся додому напідпитку, спочатку зрідка, а далі частіше, аж поки став приходити п’яний як чіп. З грошима стало сутужно, і Швед вередував. Коли він був п’яний, то лаявся, як і перше, тільки вже не соромився крутих слів: мовляв, дружина й діти — старці, злиденні собаки, що видирають у нього з рота шматок хліба. А як був тверезий, то мовчав, але вже не дорікав собі.

Так минала зима.

Швед зледачів, часто кидав роботу, а як і працював, то лиш про людське око. Додому приносив мало грошей, не більше, як сам проїдав, а часом і зовсім нічого.

Однак дружина не зневірилася, навпаки, лихо додало їй снаги. Що більше занепадав чоловік, то діяльніша ставала вона: чесала і пряла людям вовну, прала білизну, бралася до найгіршої роботи, від якої відмовлялися інші, — одне слово, гарувала з досвітку до ночі, їй ненастанно загрожував голод, але вона не пустила його на свій поріг. Разом з відповідальністю за родину зростала її самосвідомість, і вона вже не давала чоловікові знущатися з себе. Це його пантеличило, він трохи стримував свої вибрики.

Дійшло до того, що Швед став почувати себе занедбаним, мусив їсти, що випадало, — холодне, несмачне, пригоріле; він уже не був центр, навколо якого все крутилося. Це ще більше віддаляло його від родини, і він майже ніколи не сидів удома.

Скоро він став там цілком чужий. Дружина й діти жили тепер своїм життям, відзначали іменини, мали інші невеличкі радощі, до яких він не був причетний. Швед журився цим дужче, ніж сам собі признавався. Йому хотілося, щоб дружина знову дбала про нього, щоб діти довіряли йому. Або хоч би принаймні впевнитися, що можна ще вернути їхню любов. Тепер, коли та любов минулася, Шведові бракувало її. Він пробував заприязнитися з дітьми. Особливо як був п’яний, то жартував і грався з ними, аж поки вони починали дуріти. Але тепер, через повсякденне пияцтво, Швед став дражливий, і, як діти, бувало, надто розпустуються, він лупцював їх. Зрештою вони почали його уникати, і дружина намагалась якнайшвидше покласти їх спати, коли Швед повертався додому.

Тоді в ньому прокинулась озлість. Він перестав направляти дітям дерев’яні черевики і взагалі нічого не допомагав удома. А коли діти, зачіпаючи черевиком об черевик, усе-таки розколювали їх, він погрожував, що понабиває туди цвяхів, аби вони не могли бігати. Діти вірили йому й плакали зі страху, як черевики кололися. Тоді мати йшла до комірчини й сама лагодила їх, як уміла.

Уже кілька років вони тримали гуску, що влітку висиджувала гусенят. Діти пасли їх на стерні, а восени, перед Мартиновим днем, усіх молодих гусей продавали. Взимку гуску ніхто не доглядав, діти мали тільки пильнувати, щоб на вечір вона вернулася додому, а то її могла спіймати лисиця. Звичайно гуска смерком приходила сама й гелготіла під вікном, щоб її впустили до хліва. Але часом вона воліла ночувати десь на ставку.