Із Нью-Йорка Цар Навуходоносор пробував дістатися до Копенгагена, наймаючись на судно то кухарем, то простим матросом, та як йому не пощастило, від одного дня звалився посеред вулиці, наче в нападі епілепсії. Тепер йому залишалося тільки в слушну хвилину ледь розплющити очі й прошепотіти: «Данець». Його миттю спровадили до данського консульства, а там уже постаралися відправити на батьківщину.
Авжеж, людей і світу він немало побачив! Завдяки своєму фахові він побував десь на половині нашої планети, бо знаходив роботу в кожному великому місті, — щоправда, працював він мало, щоб більше побачити, — і, так би мовити, мимохідь пізнавав нові таємниці свого ремесла. Він небагато пошив черевиків, але ті, що вийшли з-під його рук, були просто мистецькими витворами. Його черевики можна було впізнати серед тисячі інших, поки від них лишався бодай клапоть; уже як він мав у руках шматок шкіри, то його праця очі в себе вбирала.
Цар Навуходоносор посміхався, згадуючи вбогі шевські майстерні в себе на батьківщині. Але віднині й там почнеться нова хвиля, бо він мав намір осісти вдома й використати весь надбаний у світах досвід, пам’ятаючи, що батьківщині треба віддати найкращі свої знання. Тож, погулявши з місяць, щоб призвичаїти шлунок до вітчизняного харчу, він став на роботу до майстерні.
Однак Цар Навуходоносор звик обертатися в широкому просторі, де діють великі, прості закони. За свої мандри він пізнав, що означає зайвина, і завше уникав її; життя добре навчило його, що серед того, чим користуються вдома, багато є непотрібного, тому з винятковим хистом узявся до спрощення. Складний інструмент, що ним користується данський швець у роботі, може здатися кумедним тому, хто, сидячи на узбіччі дороги, майстрував прегарне взуття, мавши тільки шило, ніж, дратву та уламок ніжки від столу — глянсувати готового черевика.
Тому Цар Навуходоносор у кожній майстерні, куди лиш ставав на роботу, хутко розпродував усе зайве; і хоч взуття в нього виходило не гірше, ніж досі, майстрам це не подобалось, і вони вираховували за спорядження з його платні. А самого Царя Навуходоносора виганяли геть, ще й погрожували поліцією.
Тоді він почав працювати вдома і свій метод спрощення поширив не тільки на інструмент, а й на матеріал. Цар Навуходоносор навчився в чужих краях цінувати картон і з докладно розміряної в майстра шкіри на пару взуття якимось дивом вигадував цілу купу залишків. Він їх продавав і свій недільний відпочинок розтягав аж до четверга.
Приятелі вважали його за генія — тобто за такого, що міг за один мент і, так би мовити, з нічого пошити рідкісної краси черевики, але понад усе любив ледаче, хай навіть і голодне, життя та ще чарку горілки.
Цар Навуходоносор без сумніву був геній. Коли він працював, то вже працював: жадного зайвого руху. Шив, аж гай шумів, — і на тобі: дві пари жіночих черевичок готові, а ще тільки п’ята година! Потім він пропивав свій подвійний заробіток, укладався спати на купі шутру чи десь за живоплотом, а другого ранку міг знову взятися до роботи, якби була доконечна потреба.
Але він дуже рідко брався до роботи другого ранку, бо волів пошити три пари взуття за один день, аніж працювати два дні поспіль.
Коли Цар Навуходоносор працював, то нічим не журився, та розігнувши спину, щоб відпочити, часом помічав, що він сам. Раз по раз перед ним поставав найбезглуздіший факт, що людям ніколи. Господи боже, ніколи погуляти! Цього він не міг збагнути, але що було, те було.
Його аж сміх брав — отакі диваки! — і минув довгий час, поки Цар Навуходоносор перестав сміятися й переконався, що він людина самітна. Приятелі просто залишили Царя Навуходоносора з його звичками й віддалилися, — може, трохи зніяковіло, — щоб не від. ставати від доби. Зробилися поважними громадянами, дрібними власниками з круглим черевцем і громадськими зацікавленнями. Вони починали роботу о сьомій годині ранку, а кінчали о шостій — по них він міг би наставляти годинника, якби мав його. Вечори вони присвячували політичним сходинам. А ще, звісно, всі поодружувалися і в неділю по обіді вирушали з дружинами й дітьми до цирку. І це вони звали відпочинком! Тьху!
Та й ті, що розважалися в шинку, були вже люди не його натури: туди приходили тепер не відпочити після роботи, там собі влаштовували гульню професійні шахраї. А Цар Навуходоносор ніколи не був шахраєм, він просто вільна людина, що до того ж побувала в світах і всього набачилась, поки його приятелі тягли ярмо.