Кожний з пас дістав чорне кружало, в яке вправлено посередині алмаз, що ним ріжуть скло; ми маємо сидіти й дивитися на нього, аж поки нас здолає гіпнотичний сон. Штукар зосереджено походжає по кону й перевіряє наслідки, відсилаючи непридатних медіумів, — за таємничий критерій править легеньке покліпування повік. Скоро на кону залишається тільки його виборна гвардія, і розвага починається!
Один хлопець позіхає і — о диво! — не може стулити рота, аж поки великий чарівник торкається своїм магічним пальцем його щелепи. Другому доводиться сидіти з висолопленим язиком, третій удає, що заснув і ось-ось упаде з стільця. Глядачі раді-радісінькі. Тоді магнетизер береться до найбільшого й найдужчого хлопця. Це Ларс: він лягає потилицею на один стілець, а п’ятами на другий. Магнетизер сідає йому на живіт. Глядачі затамовують віддих.
— Він не може зігнутися! Хіба що переломиться! — каже магнетизер і злякано схоплюється з Ларса, бо в хлопцевому тілі щось лускає, і центр ваги його починає осідати.
Врешті нам починає набридати така одноманітність, можна ж бо зробити все цікавіше. Один із тих, що сплять, починає хропти, а ми, решта, йому вторуємо, аж гай гуде, хоч у гіпнотичному сні такого й не чувано. Магнетизер на хвильку бентежиться, потім рішуче приєднується до гри, бо іншої ради не бачить. Він бігає від одного до другого, і тільки-но помітить, що котрийсь хоче встругнути якусь штуку, відразу опиняється коло нього, вдаючи, що все те відповідає його потаємним задумам. Так він гасає по кону і грає на нас, двадцятьох чи тридцятьох шибениках, мов на клавішах, але потихеньку лається і всяко нам погрожує, а;к нарешті нас посідає спокійний гіпнотичний сон.
— Ось мій тріумф! — знеможено звертається маг до глядачів і витирає з чола піт. — Прошу вас завважити, як то тяжко, навіть коли маєш незвичайну волю, втримати одночасно тридцять медіумів у різному стані гіпнозу.
Раптом він накидається на мене.
— У тебе горить чуб, гаси швидше, хлопче! — гукає він.
І я хапаюся за голову з добре вдаваним страхом. Глядачі регочуть.
— А тепер загорілася куртка! — знову кричить він. — Скидай її!
Але тут він дав маху: ми, челядники, не косили під курткою сорочки, навіть у неділю.
— Не можу скинути! — з серцем буркаю я.
— Агов, прокинься! — реве магнетизер і дме мені в обличчя, аж мене пересмикує з неприємного почуття.
Він підбігає до іншого хлопця і дає йому картоплину:
— На яблуко, їж!
Хлопець зиркає на сиру картоплину і врешті каже:
— Не буду їсти з лушпиною.
— Ага, ти, бачу, панського роду! — мовить штукар і простягає йому ножика.
Глядачі регочуть і дивуються: хлопець-бо справді нешлюбний син якогось копенгагенського пана, що спровадив його в наші краї.
Одинадцятипалого Ларса вибрано на кінцевий номер програми, і він дає себе ще раз загіпнотизувати.
— Тепер можна розпороти його, вийняти кишки і знову зашити, а він навіть не завважить нічого. Тільки за це карають, — каже магнетизер. — Тому обмежимось тим, що встромимо йому в тіло шпильку. Може, хто з шановних городян хоче зробити цю спробу?
Глядачі виштовхують одного поважного добродій Він потішений такою довірою, а все ж вагається.
— Застромляйте, де більше м’яса, хлопець нічогісінько не відчує! — запевняє магнетизер.
Ларсові повіки ледь тремтять, проте обличчя нітрохи не міняється: його стільки бито, що він уже загартований, а як лежатиме тихо, то заробить крону, тимчасом як решта всі з нашого товариства терплять просто задля честі.
Номер чудово вдався — шпилька ввігналася в тіло по саму головку!
Змалювавши кількома словами, які незвичайні дива чекають їх на вечірній виставі, великий чарівник попрощався з глядачами.
Після вистави всі ми, виконавці ролей, зібралися за лаштунками, щоб отримати інструкції на вечір. Магнетизер заявив, що збирається показати ту саму програму.
— Ви все чудово робили, — похвалив він. — А тепер ідіть додому й добре попоїжте, щоб вам не бурчало в животі під час вистави.
Ларс очікував, він хотів одержати свою крону, але знакомитість дуже поспішала.
— Дістанеш увечері, — сказав він і витурив хлопця за двері.
Догнавши нас, Ларс заявив:
— Він шахрай шахраєм! Не розумію, невже вам і далі хочеться йому помагати? Мене він принаймні більше не побачить.