Дока Деніку призвали і відправили служити на Піанозу лікарем льотної частини, хоча він до смерті боявся літати.
— Мені не треба шукати собі неприємностей в літаку, — зауважив він, блимаючи короткозорими карими очима-намистинами. — Вони самі мене знаходять. Як ота незаймана дівчина, яка не могла завагітніти. Я про неї розповідав.
— Яка незаймана? — запитав Йосаріан. — Я думав, ти розповідав мені про якихось молодят.
— Та я розповідав тобі про незайману дівчину. Обоє були мало не діти, одружені... десь понад рік, коли зайшли до мене в кабінет без попереднього запису. Якби ж ти її побачив! Така мила, юна, вродлива. Вона навіть зашарілася, коли я спитав про місячні. Я ніколи не забуду цієї дівчини. Фігурка її — мрія, а на шиї вона мала ланцюжок з медальйоном святого Антонія, що висів між грудьми небаченої краси. «Яка страшна спокуса для святого Антонія,» — пожартував я — просто, щоб вона розслабилась, розумієш. «Святого Антонія? — перепитав її чоловік. — Хто такий святий Антоній?» «Спитайтеся в дружини, — сказав я йому. — Вона скаже, хто такий святий Антоній». «Хто такий святий Антоній?» — спитав він. «Хто?» — спитала вона. «Святий Антоній», — сказав він. «Святий Антоній? — перепитала вона. — А хто такий святий Антоній?» Обстеживши її в оглядовому покої, я виявив, що вона все ще незаймана. Я поговорив з її чоловіком наодинці, поки вона одягала пояс і пристібала до нього панчохи. «Щоночі», — похвалився він. Розумієш, справді мудрий чоловік. «Не пропустив ще жодної ночі», — похвалився він. Він це серйозно говорив. «Я навіть роблю їй це рано до сніданку, який вона мені готує перед роботою», — похвалився він. Пояснення цьому було лише одне. Коли вони обоє сіли переді мною, я на гумових ляльках продемонстрував для них статевий акт. Я маю гумові моделі обох статей з усіма репродуктивними органами, які тримаю під замком в окремих шафках, щоб не було пліток. Тобто колись мав. Тепер я вже нічого не маю, навіть пацієнтів. Єдине, що в мене сьогодні є, — це низька температура, через яку я починаю серйозно хвилюватися. Цих двоє хлопчаків, які допомагають мені в медчастині, ні чорта не тямлять у діагностиці. Вони тільки й вміють, що скаржитись. Вони гадають, що в них неприємності? А що вже про мене казати? Нехай би побули в моєму кабінеті тоді, з тією парою молодят, які витріщалися на мене, ніби я розповідав їм щось таке, чого ніхто зроду-віку не чув. Такої зацікавленості я ще ніколи не бачив. «Кажете, треба отак? — запитав він і трохи попрацював з ляльками. — Знаєте, тепер я бачу, як це дехто отримує від такого насолоду». «Саме так, — сказав я. — А тепер ідіть додому, кілька місяців попрактикуйте мій метод, а далі побачимо. Добре?» «Добре», — відповіли вони і, не сперечаючись, розплатились готівкою. «Гарного вам відпочинку», — сказав їм я, а вони подякували і пішли. Він обійняв її за талію, так наче не міг дочекатися, коли добереться додому і зробить їй це знову. Через кілька днів він прийшов уже сам і сказав моїй медсестрі, що мусить негайно зі мною зустрітися. Тільки-но ми залишилися сам на сам, він ударив мене кулаком у ніс.
— Що він зробив?
— Він назвав мене розумником і вдарив кулаком у ніс. «Ти хто такий, розумнику?» — сказав він і звалив мене на підлогу. Бах! Отак просто. Я не жартую.
— Я знаю, що не жартуєш, — сказав Йосаріан. — Але чому він це зробив?
— Звідки мені знати, чому він це зробив? — відповів Док Деніка з досадою.
— Може, це якось пов’язано зі святим Антонієм?
Док Деніка глянув на Йосаріана безтямним поглядом.
— Святий Антоній? — спитав він здивовано. — Хто такий святий Антоній?
— Звідки мені знати? — відповів Вождь Білий Вівсюг, який, похитуючись, саме ввійшов до намету з притиснутою до грудей пляшкою віскі і зухвало розсівся між ними двома.
Док Деніка мовчки підвівся і виніс своє крісло з намету, зігнутий під ранцем, ретельно напакованим кривдами, що був його вічним тягарем. Він не терпів присутності свого сусіда по намету.
Вождь Білий Вівсюг вважав його психом.
— Не знаю, що таке з тим хлопакою, — зауважив він з докором. — У нього немає мізків, ось що з ним таке. Були би в нього мізки, він би схопив лопату і почав копати. Просто тут, у наметі, почав би копати, якраз під моїм ліжком. За пару хвилин наткнеться на нафту. Хіба він не знає, як той солдат у Штатах докопався до нафти? Ніколи не чув, що трапилось із тим... як звати того смердючого щура вилупка сутенера шмаркатого з Колорадо?