— Не дайте йому відкусити собі язика, — мудро порадив низенький сержант, що стояв поруч Йосаріана, і тоді сьомий солдат кинувся до гурту — боротися з хворим лицем лейтенанта. Тут усі борці нараз перемогли і нерішуче обернулись один до одного, бо тепер, міцно тримаючи молодого лейтенанта, вони не знали, що з ним робити далі. Дрож ідіотської паніки пробіг від одного напруженого, грубого лиця до другого.
— Може, підняти його і покласти на капот тієї машини? — промимрив капрал, що стояв позад Йосаріана. В цьому, здається, був якийсь сенс, отож семеро солдатів підняли молодого лейтенанта з землі й обережно розпластали на капоті припаркованого автомобіля, все ще тримаючи всі частини його тіла, що билися в конвульсіях. Упоравшись із завданням, вони знову стривожено втупились один в одного, бо не знали, що з ним робити далі.
— А може, зняти його з капота тієї машини й покласти на землю? — промимрив той самий капрал позад Йосаріана. Це також, здається, була непогана думка, і вони стали переносити його долі, але не встигли вони це зробити, як підлетів джип з мигогливою червоною фарою збоку і двома військовими поліцейськими на передніх сидіннях.
— Що тут робиться? — вигукнув водій.
— У нього конвульсії, — відповів один із тих, хто змагав кінцівки лейтенанта. — Ми міцно його тримаємо.