— А вони повірять?
— Звичайно, повірять, щойно побачать, якими добрими друзями ми з вами стали і коли власними очима прочитають у прес-релізах ті хвалебні слова, які ви сказали про мене й полковника Каткарта. Не хвилюйтесь про хлопців. Їх буде досить легко приструнчити й контролювати, коли вас не стане. Це поки ви тут, з ними морока. Знаєте, одна добра вівця всю отару псує, — підсумував підполковник Корн з навмисною іронією. — Знаєте — це було б пречудово — ваш приклад міг би навіть надихати їх на додаткові бойові вильоти.
— Ну, а якщо я донесу на вас, коли повернусь до Штатів?
— Після того, як отримаєте нашу медаль, звання майора і славу? Ніхто вам не повірить, Пентагон не дозволить, а вам самому на біса це здалося? Відтепер ви один із наших, пам’ятаєте? Ви будете втішатись багатим, розкішним, привілейованим життям. Треба бути дурнем, щоб відкинути все це заради якогось морального принципу, а ви ж не дурень. Ну то згода?
— Не знаю.
— Або згода, або трибунал.
— Але це буде неабияка підлота з мого боку щодо льотчиків нашої ескадрильї, хіба ні?
— Мерзота, — люб’язно погодився підполковник Корн і замовк, терпеливо поглядаючи на Йосаріана з прихованою втіхою.
— Ну, та хай їм чорт! — вигукнув Йосаріан. — Якщо вони не хочуть більше літати, то хай встають і самі щось для цього зроблять, як я зробив. Правильно?
— Звісно, — погодився підполковник Корн.
— Чого мені ризикувати життям ради них, адже так?
— Звісно, що так.
Йосаріан прийняв своє рішення з широкою посмішкою.
— Згода! — оголосив він радісно.
— Прекрасно, — мовив підполковник Корн з трохи меншою сердечністю, ніж Йосаріан сподівався, і зсунувся зі столу полковника Каткарта. Він вивільнив з промежини складки штанів та кальсонів і простяг Йосаріанові мляву руку. — Ласкаво просимо в наші ряди.
— Дякую, полковнику. Я...
— Називай мене просто Блекі, Джоне. Тепер ми друзі.
— Гаразд, Блекі. Друзі звуть мене Йо-Йо. Блекі, я...
— Друзі звуть його Йо-Йо, — проспівав підполковник Корн полковникові Каткарту. — Чого б тобі не привітати Йо-Йо з правильним рішенням, яке він прийняв.
— Ти прийняв справді дуже правильне рішення, Йо-Йо, — сказав полковник Каткарт, з незґрабною ревністю потискаючи Йосаріанові руку.
— Дякую, полковнику, я...
— Зви його Чак, — сказав підполковник Корн.
— Звісно, зви мене просто Чак, — сказав полковник Каткарт, засміявшись водночас ніяково і щиро. — Тепер ми друзі.
— Звісно, Чаку.
— Виходимо усміхаючись, — підполковник Корн поклав їм руки на плечі, і всі троє рушили до дверей.
— Сходите з нами якось на вечерю, Йо-Йо? — гостинно запросив полковник Каткарт. — Може, сьогодні? В офіцерській їдальні.
— Залюбки, сер.
— Чак, — з докором поправив його підполковник Корн.
— Вибачте, Блекі. Чак. Я ще не звик.
— Все гаразд, друже.
— Звісно, друже.
— Дякую, друже.
— Нема за що, друже.
— Бувай, друже.
Йосаріан сердечно махнув своїм новим дружкам на прощання рукою, вийшов на галерею і, щойно опинившись на самоті, мало не заспівав. Він домігся свого: йому це вдалося; його бунт закінчився успіхом; він у безпеці, йому немає чого і ні перед ким соромитися. З бадьорим і веселим настроєм він прямував до сходів. Якийсь солдат у темно-зеленому робочому одязі віддав йому честь. Йосаріан радісно відповів на вітання, з цікавістю глянувши на солдата. Той здався на диво знайомим. Але солдату темно-зеленому робочому одязі раптом обернувся в повію Нейтлі, яка кинулась на Йосаріана з великим кухонним ножем з кістяною колодкою і штрикнула його в бік під здійнятою у вітанні рукою. Зойкнувши, Йосаріан повалився на підлогу і заплющив очі від всеохопного переляку, коли помітив, як дівчина піднімає ніж, аби вдарити ще раз. Він був уже непритомний, коли підполковник Корн і полковник Каткарт вискочили з кабінету і врятували йому життя, сполохавши дівчину.
Розділ 41
Сноуден
— Ріж, — мовив лікар.
— Ріж ти, — мовив другий.
— Ніяке різати, — насилу ворухнув неслухняним язиком Йосаріан.
— Глянь, хто пхає свого носа, — поскаржився один з лікарів. — Ще одне село обізвалось. Ну, то ми оперуємо чи ні?
— Йому не треба ніякої операції, — заперечив другий. — Рана невелика. Треба лише зупинити кров, промити рану і накласти кілька швів.
— Але я ще ніколи не мав нагоди когось оперувати. Котрий тут скальпель? Оце скальпель?
— Ні, он те скальпель. Ну, гаразд, ріж, як уже надумав. Роби надріз.