Голодний Джо виконав свій перший двадцять п’ятий виліт ще того тижня, коли на березі Салерно висадився десант і Йосаріана поклали в шпиталь з трипером, який той підхопив під час транспортного рейсу до Марракеша, приземлившись у кущах на контрактниці. Йосаріан щосили старався зрівнятися з Голодним Джо і майже зрівнявся, виконавши шість завдань за шість днів, але його двадцять третій виліт був до Ареццо, де вбили полковника Неверза, і підійти до відправки додому настільки близько йому вже більше ніколи не вдалось. А наступного дня, в новому мундирі й переповнений суворою гордістю, прибув полковник Каткарт і відзначив свій вступ на посаду тим, що підвищив кількість обов’язкових вильотів з двадцяти п’яти до тридцяти. Голодний Джо розпакував валізи і переписав щасливі листи додому. Він перестав жартома доскіпуватися до сержанта Таузера. Він зненавидів сержанта Таузера, зі злості спихаючи на нього всю провину, хоч добре знав, що сержант Таузер не мав жодного стосунку до появи полковника Каткарта чи до затримки наказу про відправлення додому, який міг би врятувати його сім днів тому і п’ять разів опісля.
Голодний Джо не витримував напруженого чекання на наказ і, щойно виконував кожну наступну норму бойових вильотів, тут же перетворювався на руїну. Щоразу, коли його звільняли від бойових обов’язків, він влаштовував велику пиятику в тісному колі друзів. Він відкорковував пляшки бурбону, які примудрявся купити під час щотижневих чотириденних кур’єрських рейсів, і реготав, співав, танцював і горланив у сп’янілому екстазі, поки ставало сил, а тоді поринав у тиху дрімоту. Тільки-но Йосаріан, Нейтлі і Данбар вкладали його в ліжко, він починав викрикувати уві сні. Вранці він виходив з намету вимучений, переляканий, з почуттям провини — виїдена шкаралуща живої споруди, що небезпечно зависла на краю безодні.
Кошмари навідували Голодного Джо з пунктуальністю небесних світил: кожна ніч у таборі, коли він не виходив на бойові завдання, далі чекаючи на наказ, що відправив би його додому, але так і не надходив, ставала нестерпною мукою. Вразливі чоловіки з ескадрильї, такі як Добз і капітан Флюм, настільки глибоко перейнялися верескливими кошмарами Голодного Джо, що їх самих почали навідувати верескливі кошмари, і пронизливі матюки, що вилітали з кожного намету щоночі, романтично перегукувались у темряві, мов шлюбні співи пташок з брудною уявою. Полковник Корн ужив рішучих заходів, щоб зупинити початок нездорових, як здавалось йому, тенденцій в ескадрильї майора Майора. За його наказом, Голодний Джо раз на тиждень мав вести кур’єрський літак, що на чотири ночі усувало його з ескадрильї, і це рішення, як і всі рішення полковника Корна, виявилося вдалим.
Щоразу, коли полковник Каткарт збільшував кількість вильотів і повертав Голодного Джо до виконання бойового обов’язку, кошмари припинялись, Голодний Джо усміхався з полегшенням і повертався у нормальний стан смертельного страху. Йосаріан відчитував новини зі зморщеного обличчя Голодного Джо, мов із газетного заголовка. Все було добре, якщо Голодний Джо виглядав погано, і жахливо — коли Голодний Джо виглядав добре. Такі обернені реакції Голодного Джо здавалися цікавим явищем для всіх, окрім самого Голодного Джо, який уперто все заперечував.
— Які сни? — відповів він, коли Йосаріан запитав, що йому снилось.
— Джо, може, тобі сходити до Дока Деніки? — порадив Йосаріан.
— Навіщо мені ходити до Дока Деніки? Я не хворий.
— А твої кошмари?
— У мене немає кошмарів, — збрехав Голодний Джо.
— Може, він допоможе тобі їх позбутись.
— Немає нічого поганого в кошмарах, — відповів Голодний Джо. — Кожному сняться кошмари.
Йосаріан подумав, що впіймав його.
— Щоночі? — спитав він.
— А чому б і ні? — наполягав Голодний Джо.
І раптом усе стало на свої місця. І справді, чому б не щоночі? Є певний сенс у тому, що ти щоночі кричиш від болю. В тому було більше сенсу, ніж коли Еплбі, завзятий прихильник усіляких інструкцій, наказав Крафту зобов’язати Йосаріана прийняти таблетки атабрину перед польотом через океан, після того як вони з Йосаріаном перестали розмовляти. В Голодному Джо було більше сенсу, ніж у Крафті, уже покійному, що без церемоній пішов на той світ через вибух двигуна над Феррарою, коли Йосаріан удруге повів на ціль свою ланку з шести літаків. Уже сьомий день поспіль ніхто з них не спромігся влучити в міст у Феррарі, хоч з їхнім прицілом з висоти сорока тисяч футів бомби можна було поскладати в діжку з-під квашених огірків, а минув цілий тиждень, відколи полковник Каткарт зголосився протягом доби зі своїми хлопцями зруйнувати той міст. Крафт був худющий, лагідний хлопчина з Пенсильванії, який хотів лиш одного — щоб його любили, але йому не судилося задовольнити навіть таке скромне, принизливе прагнення. Замість любові він знайшов смерть — скривавлена вуглина на варварському вогнищі, якої ніхто не почув у ці останні безцінні миті, коли літак з відірваним крилом ринув до землі. Він прожив коротке життя, нікому не заподіявши шкоди, а тоді загинув у полум’ї над Феррарою на сьомий день, коли Бог відпочивав і коли Маквот уже розвернувся, але Йосаріан вдруге спрямував його до цілі, бо Аарфі наплутав з розрахунками і Йосаріан не зміг скинути бомби за першим разом.