Олесь Ільченко. Пастка для ґеймера
Присвячую синові Владу
Глава1
КЛАС
Юля невдоволено глянула на стелю класу і сказала наче сама до себе: «Мноґа букаф!» Тоді звичним рухом відкинула русяве волосся з лоба, закрила підручник, зиркнула у вікно, де зелена вже гілка погойдувалася під теплим, майже літнім вітром, — і зітхнула.
— Між іншим, — озирнулася до неї вродлива, гарно вбрана Марта, пильно вглядаючись великими блакитними очима, — «олбанською мовою» вже не розмовляють — не модно!
— Ти, звичайно, великий знавець моди, але звідки ти знаєш, що слід говорити, а що — ні? — примружилася Юля.
Марта хотіла було щось відповісти, але до класу ввійшла Таня, і всі вражено замовкли. Дівчина зробила собі нову зачіску й пірсинг — тепер у неї в лівій брові сяяла блискуча срібна сережка. Таня, ні на кого не завертаючи уваги, пройшла і сіла на своє місце. Першою не витримала Марта.
— Дехто хоче бути дуже схожим на справжніх емо… — почала вона. — А справжні емо з нашої школи вчаться у випускному класі.
— Круто! — захоплено звернувся до Тані Стас. — Це ти… Тобі сестра допомогла?
— Умгу… — нарочито байдуже пробурмотіла Таня.
— А правда, що твою сестру минулої п’ятниці якісь гопники мало не побили? — допитувався Стас.
— Правда, — тихо відповіла Таня. — Я хочу їй допомогти…
— У бубон треба бити таких, і край! — насупився Сашко.
— Тобі аби бити! — зиркнула на нього Марта, — ти що, найкрутіший?
— Ну чому ти, Марто, завжди до всіх чіпляєшся? — Артем, не поспішаючи, вийняв з рота жувальну гумку. — Спокійною треба бути, спокійною… Ніхто ж нікому не заважає…
— А чому він весь час каже: «Бити, бити…», — скривилася Марта. — Може, мені неприємно?
— Іноді варто і врізати, — так само повагом додав Артем. — Тим паче, коли лізе ота кінчена гопота…
Лише Василь мовчи поглядав на Таню.
— Учитель! — раптом неголосно, але виразно сказала Юля, і всі знехотя зайняли свої місця.
Після уроків мало не всі дівчата й деякі хлопці обговорювали вчинок і новий вигляд Тетяни. Після того, як її намагалися присоромити вчителі, Таня почувалася мало не героїнею. Дівчата — скажімо, Марта і її подружка Софійка, трималися думки, що пірсинг — то просто спосіб привернути до себе увагу. А ось Юля і Оля були переконані, що Таня висловила таким чином підтримку своїй сестрі з одинадцятого класу. Стас сказав, що вона стала страшенно кльовою, а Сашко заявив: уже в десятому класі він піде бити всіх «гопів і скінів». З ним погодився й Вова.
Відтак декілька однокласників посунули до найближчого кіоску. Хлопці й дівчата накупили чіпсів, вищий за всіх Вова спромігся придбати пиво, а Марта промуркотіла, що «сигарети в неї завжди з собою». Компанія попрямувала до найближчого скверу, в той його закуток, куди рідко заходили пенсіонери й мами з маленькими дітьми. Дві лавки, одна навпроти одної, немов чекали на галасливий гурт. Покидавши портфелі й наплічники, дістали чіпси, а Володя відкоркував пиво.
Артем приклався до пива також, а природжений артист Петрик почав зображати якогось американського комедійного актора, повторюючи, мов папуга: «А… ч-чоловік-молекула! А… ч-чоловік-молекула!» Компанія, дивлячись на його гримаси, реготала, як навіжена, а Оля, також сміючись, поміж тим уважно, вивчаючим поглядом позирала на Вову.
Василь жував чіпси і думав про щось, не звертаючи особливої уваги на інших. Софійка з Юлею перешіптувалися, дивлячись на Сашка…
Тут Сашко, зауваживши погляди дівчат, вийняв із портфеля м’ячика й заходився показувати дива гри сокс. Він настільки майстерно і тривалий час підкидав ногою м’ячика, копаючи його так і сяк, що всі здивовано принишкли.
— Bay! — нарешті не витримала Марта, вийняла сигарету з рота й картинно пустила дим вгору. — Коли це ти встиг навчитися такого?
— Замість нидіти над підручниками, як каже мій брателло, — усміхнувся задоволений Сашко, — я справою займаюся.
— Де купив? — по-діловому звернувся Вася.
— Розкажу, — кивнув Сашко. — І сайти можу підказати, де описані правила й розкриті деякі секрети гри. Але завважте: покарання за невправну гру, за те, що впустиш м’яча — добрячий підсрачник!
— Що? — здивувалася Марта.
— Піддупник, кажу! — засміявся Сашко.
— Прикольно! — зачудовано дивився на м’ячика Артем.
— А то! — Оля завважила це таким тоном, наче сама навчилася цієї гри.
— Так, круто, — погодилася Софійка. — Треба й собі купити! Зкомунячити бабки у домашніх скупердяїв — і купити!