— Йоп-перний театр! — озвався Василь, який неначе щось згадав. — Я знаю той будинок культури. Там кілька разів виступали непогані гурти, а тепер часто збираються всякі мудаки — проповідники з-за бугра, сектанти, пророчиці, екстрасенси…
— Я, до речі, в екстрасенсів вірю, — зауважила Юля. — «Битви екстрасенсів» дивилися?
— Та хрін із ними, тими екстрасенсами, — відмахнувся Вася. — Вована явно заманили якісь падлюки. Зомбували його й розводять на бабки.
— Триндець, — резюмував Артем, — треба щось робити. Це, видно, у Вована після тієї бійки, коли він із Сашком був, у голові трохи — того… повернулося!
— Я знаю, як діяти, — раптом твердо заявила Таня. — Я піду туди й подивлюся, що там відбувається!
— Це дуже небезпечно! — сполотніла Оля. — Я бачила там таких метких хлопців, у костюмчиках, із колючими, злими очима. Вони, вочевидь, якась охорона чи щось подібне.
— Нічо! — запевнила Таня. — Я пройду. А всяких тих зомбі я не боюся. У мене дід психолог, він мені багато чого розповідав. Про всі їхні прийомчики впливу на мізки. Я, до речі, не піддаюся гіпнозу. Перевіряла, коли з мамою була в санаторії. Усі тітки в лікувальній групі піддавалися, а я — ні. Дід сказав, що таке нечасто буває.
— Ти надто схожа на емо, — зауважив Артем. — А ми не знаємо, як вони, ті бандюгани, ставляться до емо. Може, вони насправді якісь нацики?
— Усе правильно, — зітхнув Стас. — Таня не піде. Я піду. Я маю це зробити.
— Слухай, не будь «міцним горішком», — усміхнулася Юля. — Ми всі підемо. Стас спробує пройти всередину, подивитися, що за хрінь там відбувається. А ми всі крутитимося поруч — про всяк випадок. Але, Олю, коли наступного разу буде оте збіговисько?
— Здається, хтось із тінів казав, що у п’ятницю, — почала згадувати Оля. — Але це легко перевірити: коли Вован збереться туди йти, він буде не в собі… Це ж помітно.
— То правда, — кивнув Вася.
Коли після подій, пов’язаних із Вовою і так званим Орденом, минуло кілька місяців, усі друзі згадували їх, неначе сон чи кінофільм, у якому чомусь грали вони самі.
На збори Ордену, про які дізналася Оля, пройшов не лише Стас, але й непосидюча і цілеспрямована Таня. Попри всі застереження, вона не послухалася друзів і «просочилася» за Стасом.
Якби вона бачила, що за нею і всією їхньою компанією уважно стежить худорлявий літній чоловік із сивою копною волосся на голові, то дуже б здивувалася. А той високий чоловік, наче між іншим, оглянув усе довкола будинку, скрізь походив, зателефонував комусь зі свого мобільного, щось схвильовано пояснюючи.
До будинку культури Стас і Таня йшли слід-у-слід за Вовою, а на запитання молодика в костюмі, хто вони, дружно сказали: «Ми з ним». І вказали на Вову. Той, як згадували друзі, обернувся на їхні голоси, глянув крізь них невидючими очима і, немов уві сні, проказав: «Новачки зі мною».
На проповіді, як назвала Таня збори у будинку, чи радше на «сеансі гіпнозу», як точно висловився Стас, найбільше потрясіння спіткало саме його. В «Учителі», який буквально керував душами підлітків і юнаків, він упізнав Андрія Володимировича, тренера і хазяїна спортивного залу. Як потім з’ясувалося, спортсмен починав обробляти свої майбутні жертви, знайомитися із ними ще в своєму залі. Потім «оброблені» хлопці й дівчата приводили своїх знайомих і друзів. Так ширилася мережа «посвячених».
Навіть багато зрілих людей, особливо жінок, були заворожені словами так званого «Учителя», який володів даром впливати на людей, підкоряти їх своїй волі. Найстрашніше було те, що після тривалого виманювання коштів і цінностей від своїх «прихожан» «Учитель» вказував їм на «єдине можливе досягнення волі, свободи, вічного щастя», як він це називав. Пропонований шлях був жахливим і коротким — самогубство. Кілька людей уже «добровільно» пішли з життя після його напучувань.
А наглядав за Танею під час її зі Стасом походу до будинку культури її дід, психолог Олег Едґарович. Він одразу збагнув, що коїться на тому зібранні, які небезпеки чатують на людей, що піддалися впливові «Учителя». Після розповіді Олега Едгаровича в прокуратурі та після заяви до міліції батьків Володі «Учителем» почали займатися люди в кашкетах…
Як потім говорили всі друзі, «дід у Тані — просто супер». Високий, стрункий, дотепний Олег Едґарович виявився зовсім не нудним науковцем, а жвавим та іронічним чоловіком, дотепним співрозмовником. Він нікого не повчав, не сварив і не напучував, а просто розповідав різні випадки зі своєї роботи, про гіпноз, навіювання, психологічні типи людей, таємниці безсвідомого — і це було страшенно цікаво.