Выбрать главу

Стасові — самому чи зі шкільними товаришами — чомусь не праглося спробувати таємничої принади дійства із «травою»… Він волів би це зробити зі старшими хлопцями, і сподівався на новий шанс. Просто просити Ігоря покурити разом Стас не наважувався. Йому мріялось, аби його запросто, як свого, знову покликали в ту цікаву компанію і вели з ним розумні розмови на рівних…

Між тим Стас із радісним подивом виявив на кухні плитку шоколаду з горіхами й почав жувати смакоту. Потім перейшов до кімнати, ліг на диван і згадав Таню. Вона сьогодні, після того, як набула зовсім іншого вигляду, видалася Стасові якоюсь неймовірною, незвичайною. Він раптом уявив себе шляхетним і сміливим Арагорном у фільмі «Повернення короля», а Таню — в образі прекрасної ельфійки Арвен. Ось лише, на відміну від фільму, Стас у своїй уяві постійно рятував Таню від усяких монстрів, злих чаклунів, потворних орків та іншої чортівні, яка весь час траплялася їм на шляху… Шляху куди? Стас і сам не міг достеменно відповісти на це питання, але путь була неблизька, сповнена небезпек. І він мав здолати їх усі, аби врятувати і захистити Таню. Хлопець виразно уявляв, як вони удвох мчать кудись на баских конях. Вона була у красивому довгому білому платті, а сам він — у лицарських обладунках, із чарівним кутим мечем, покритим таємничими письменами-візерунками. Потім, десь наприкінці шляху, перед величним замком, перед загонами піхоти і кінноти, Таня неодмінно мала б сказати йому щось на кшталт: «Мій королю!» І Стас зробив би величний жест рукою — до неї і до вірного війська.

Нарешті хлопець відволікся від мрій, почухав потилицю й вирішив, що завдання з фізики і мови він зробить пізніше. Увімкнув свого «компа» — і поринув ув улюблений світ пригод і гострих відчуттів.

Глава 4

ВОВА

Сашко і Вова все ходили-блукали, й ніяк не могли дістатися до своїх домівок. Жили вони майже поруч, на одній вулиці; ось лише будинки їхні були по різні боки дороги — один вище, а другий нижче. Сашко розповідав про нові онлайн-ігри в інтернеті, про приколи на форумах гравців, а Вован, як його називали друзі в школі, із захопленням слухав ці розповіді й додавав щось зі свого досвіду віртуального життя.

Вікна в будинках засвітилися жовтавим надвечірнім світлом, а з найближчого, великого і квадратового, через свої легковажні рожеві фіранки схожого на вітрину, війнула пружна й широка хвиля чужого затишку. В тому вікні було видно дешевий пластиковий плафон на стелі, такий недоречний у своєму каламутно-зеленому кольорі, з єдиною жарівкою на сто ват. Визирала й верхня частина кремових кухонних шаф із біло-червоними баночками для круп і спецій. У вікні з’явилася літня жінка в халаті, посмугованому вицвілими, багато разів праними кольорами колишнього кращого життя. Жінка дістала з верхньої полиці шафи літрову банку з чимось білим — крупою? цукром? — і перейшла кудись углиб кухні, мабуть, до столу.

Хлопці вже хотіли прощатися до часу віртуальної зустрічі у вечірній онлайновій грі, як побачили, що повз них дивним підтюпцем поспішає пожмаканий бомжуватий алкаш. Другий, його напарник, майже копія «бігуна», стояв і дивився услід своєму колезі, водночас пильнуючи купу страшних клумаків і брудних пакетів на шворочках… Перший просувався до групи підлітків неподалік, уже добряче накачаних якоюсь «слабоалкогольною» гидотою з різнобарвних пляшечок, які валялися тут-таки, в них під ногами. Підійшовши трохи ближче до галасливо-матюкливої компанії, п’яничка пригальмував, уважно глянув на пляшки й облизнув спраглі губи.

— Я ізвіняюсь, — спробував чітко вимовляти бомж. — Разрішітє бутилочкі…

Підлітки на хвилину замовкли, і раптово вибухнули дурним гучним реготом. Потім один із них, малий і чорнявий, швидко вихилив рештки пійла собі в пельку і пожбурив пляшку просто в голову чоловікові. Гигочучи, всі інші підлітки теж почали закидати розгубленого і переляканого алкаша пляшками. За хвилину той, заюшений кров’ю, впав долі. Компанія, мов хижа зграя, накинулася на чоловіка й заходилася бити його ногами. Другий бомж, не зважуючись покинути напризволяще їхні пакети й сумки, виряченими очима спостерігав за розправою над дружбаном, а потім почав вищати несподівано високим голосом, вигукуючи щось незрозуміле.