— Я її тільки один разочок, — пояснив він Йоссар’яну.
— Але ж ти вбив її, Аарфі! — вражено вигукнув Йоссар’ян. — Ти ж її вбив!
— А що мені, по-твоєму, залишалось після того робити? — поблажливо запитав Йоссар’яна незворушний, як завжди, Аарфі.— Не міг же я дозволити їй плести потім про нас казна-що.
— А навіщо ти, дурна паскудо, взагалі її чіпав? — визвірився Йоссар’ян. — Коли тобі вже так приспічило, то хіба ж у Римі мало продажних дівок? Вулиці аж кишать голодними проститутками!
— Е ні, цей товар не для мене, — хвалькувато відказав Аарфі.— Я не з тих, хто купує любов!
— Та ти просто сказився, йолопе! — насилу видихнув Йоссар’ян. — Адже ти позбавив життя людину. Ти — вбивця! Тебе посадять за грати.
— Ну, ні,— відказав той, силувано всміхаючись. — Кого, кого, тільки не мене. Ні-ні, жодна душа не стане садовити старого доброго Аарфі. Принаймні за неї — не посадять!
— Але ж ти викинув її у вікно! Вона лежить мертва на вулиці!
— Вона не має такого права, — відповів Аарфі.— Адже зараз комендантська година.
— Ну й кретин! Ти хоч тямиш, що накоїв? — Йоссар’ян ледве стримувався, щоб не схопити Аарфі за розгодовані плечі, м’які, мов гусениці, й термосити аж доти, поки в нім не зажевріє хоч іскра людського глузду. — Ти вбив людину. Тебе напевне засадять за грати! А може, й повісять!
— Ну, це вже навряд, — бадьоро хихотнув Аарфі, хоча було видно, що нервує він дедалі дужче. Набиваючи своїми короткими пальцями люльку, він сипав тютюн на підлогу і навіть не помічав цього. — Ні, панове! Ви не скривдите старого доброго Аарфі! — знову реготнув він. — Хто вона така? Прибиральниця! Навряд чи хто стане знімати галас через якусь там задрипану служницю-італійку в той час, коли щодня гинуть тисячі людей! Як ти гадаєш, га?
— Слухай!.. — майже з радістю вигукнув Йоссар’ян, спостерігаючи, як в Аарфі кров відливає від обличчя, і прислухаючись до далекого похоронного виття сирени — поліцейської сирени. А за мить уся кімната сповнилась виючої, пронизливої, нестримної какофонії, оглушливі звуки якої, здавалося, вривалися звідусіль. — Аарфі, це по тебе! — намагаючись перекричати шум, гукнув Йоссар’ян, несподівано відчувши приплив співчуття. — Зараз тебе заарештують, Аарфі, невже ти цього не розумієш? Не можна, позбавивши людину життя, зостатись безкарним, навіть коли це бідна італійка, до того ж прибиральниця! Тепер тобі ясно? Ти переконався?
— Та ні ж бо, — намагаючись зобразити посмішку, спробував хихикнути Аарфі.— Ніхто мене не заарештує. Старий добрий Аарфі ще погуляє на волі.
Здавалось, він от-от знепритомніє. Він ізсунувся в крісло й заціпенів, а пухкі, мляві руки тряслись на колінах. Внизу скреготнувши гальмами, зупинилось одразу кілька машин. По вікнах ударили сліпучі промені прожекторів. Загрюкали дверцята, пронизливо заверещали поліцейські свистки, залунали гострі, відрубні команди. Аарфі позеленів. Він машинально хитав головою, тупа, безтямна посмішка застигла на його губах. Він повторював монотонним, охлялим голосом, що це приїхали зовсім не по нього, не по старого доброго Аарфі, ні, панове; він намагався переконати себе в цьому навіть тоді, коли важкі кроки вже загупали по сходах, а далі й на сходовій площадці,— ба навіть тоді, коли могутні кулаки невмолимо, мов сама доля, закалати в двері квартири. Потім двері відчинилися навстіж, і двоє кремезних, мускулястих військових поліцейських з холодними очима, міцно стиснутими губами і залізними щелепами швидко пройшли через кімнату й заарештували Йоссар’яна!
Заарештували Йоссар’яна за те, що він перебував у Римі самовільно. Вони чемно пробачились перед Аарфі за таке вторгнення й повели свого бранця геть, підхопивши під руки цупкими, як сталеві наручники, пальцями. Вони мовчки спустилися з ним по сходах. Двоє інших рослих військових поліцейських з кийками і в білих касках чекали на них у закритій машині. Вони кинули Йоссар’яна на заднє сидіння, і машина помчала крізь дощ і брудний туман до комендатури, де його замкнули до ранку в чотирьох бетонних стінах. Вранці йому подали відро-парашу, а потім одвезли на аеродром, де його чекали ще двоє велетнів у білих касках, з кийками біля транспортного літака, в якого вже працювали мотори, струшуючи краплі конденсату з тремтячих зелених обтічників. За весь цей час ані один з поліцейських не сказав другому жодного слова, вони навіть ні разу не кивнули головою. Йоссар’ян зроду ще не бачив таких гранітних пик!