Зваж, Цивілізована Людино, неймовірну наївність цієї відповіді. І подумай, скільки правди приховано в цій наївності, скільки істини, якої можна повчитися.
Ба більше, ці люди не сваряться між собою, не знають кревної ворожнечі, не вчиняють жодних злочинів через пристрасті, в них немає вбивств.
Я доходжу висновку, що насильницька смерть не відома цим людям — крім, звичайно, нещасних випадків.
Шкода, що нещастя трапляються повсякчас і часто мають смертельні наслідки. Але це я пояснюю первісною дикістю навколишньої природи і дивовижною необачністю цих легковажних людей. Слід зазначити, що нещасні випадки не залишаються непоміченими. Жрець, з яким я доволі близько потоваришував, завжди висловлює жаль з приводу кожної пригоди та постійно застерігає людей від таких випадків. Він завше закликає до обачності.
Він гарна людина.
А зараз я запишу останню, справді чудову новину. (Хадвелл мимоволі всміхнувся, на хвильку завагався, потім повернувся до записника.)
Мел погодилася стати моєю дружиною! Щойно закінчу цей запис, відбудеться церемонія. Свято вже почалося, готується бенкет. Я вважаю себе найщас-ливішим чоловіком, адже Мел дуже вродлива. І до того ж, взагалі надзвичайна жінка.
Вона дуже переймається інтересами свого села. Часом аж занадто, як на мене. Повсякчас заохочує мене до роботи на користь селян. І я вже чимало зробив. Спроектував зрошувальну систему, надав їм насіння кількох нових їстівних культурних рослин, навчив деяких прийомів обробки металу та іншого, всього не злічити. Однак Мел хоче, щоб я робив для їхнього села щораз більше.
Але тепер я таки наполіг на своєму. Я маю право трохи відпочити. Хочу спокійно провести свій медовий місяць, а потім приблизно рік присвятити своїй книзі, гріючись на сонечку.
Мел не може цього зрозуміти. Уперто наполягає, що я повинен і далі працювати, натякає на якусь церемонію, пов'язану з Найвищим даром (якщо я правильно зрозумів).
Але я вже вдосталь попрацював. Хочу відпочити принаймні рік або й два.
Церемонія Найвищого Дару має відбутися відразу після нашого весілля. Гадаю, ці прості й щирі люди збираються надати мені особливо високі почесті чи щось подібне. Я висловив свою згоду й готовий прийняти їх.
Це має бути цікаво».
Для здійснення шлюбної церемонії все село на чолі зі старим жерцем рушило до Вершини, де відбувалися всі іґатійські шлюби. Чоловіки були прикрашені церемоніальним пір'ям, жінки — намистом із мушель та блискучих камінців. Четверо кремезних селян у середині процесії несли дивний пристрій. Хадвелл бачив його лише мимохідь. Цю річ урочисто винесли з простої хати під зчорнілою солом'яною стріхою — здається, якогось святилища.
Учасники процесії по одному ступали на хисткий місток із лози. Катага, який ішов останнім, ледь усміхнувся й знову нишком помацав підпиляну лозу.
Вершина виявилася вузьким виступом чорної скелі, який нависав над морем. Хадвелл і Мел стояли на краю навпроти жерця. Всі замовкли, Лаг підніс руки.
— О великий Тангукарі! — вигукнув жрець. — Візьми цього чоловіка Хадвелла, твого посланця, який прийшов до нас із неба в осяйній кулі й зробив для Ігаті так багато, як ніхто й ніколи не робив. І змилуйся над своєю дочкою Мел. Навчи її любити пам'ять про свого чоловіка — та зміцни її в нашій вірі.
Священик пильно дивився на Мел, промовляючи ці слова. Дівчина зустріла його погляд із високо піднятою головою.
— Нарікаю вас подружжям! — проголосив жрець.
Хадвелл обійняв і поцілував дружину. Люди раділи.
Катага усміхнувся своєю хитруватою посмішкою.
— А тепер, — сказав жрець лагідно, — маю гарну новину для тебе, Хадвелле. Просто чудову!
— О, справді? — Хадвелл неохоче випустив з обіймів свою наречену.
— Ми високо поцінували твої справи, — промовив Лаг, — і вирішили, що ти гідний Найвищого Дару!
— Дуже вам вдячний, — уклонився Хадвелл.
Жрець подав знак. Четверо чоловіків підійшли ближче з дивним пристроєм, який Хадвелл зауважив раніше. Тепер він побачив, що це був поміст завбільшки як ліжко зі старого почорнілого дерева. До нього були прикріплені різноманітні зубці, гачки, загострені мушлі та шпичаки. Були там і порожні чаші та інші предмети дивної форми, призначення яких Хадвелл вгадати не міг.
— Шістсот років, — сказав Лаг, — Інструмент не виносили з його Святилища. Ще з часів В'ката, героя-напівбога, який власноруч врятував Ігаті від знищення. Тепер Інструмент винесли зі святилища заради тебе, Хадвелле!