Міжпланетні польоти в самоті та загроза смерті були єдиними недоліками його роботи, але якби ця робота не була така небезпечна й важка, і платили б за неї не так добре.
Чи не вб'ють його часом? Цього ніколи не можна сказати напевне. Чужі форми життя непередбачува-ні — так само, як і люди, але більшою мірою.
«Не думаю, що мене вб'ють, — сам собі сказав Джексон, — відчуваю, що мені сьогодні пощастить».
Ця проста філософія вела його багато років і крізь самоту нескінченних космічних миль, і через понад два десятки планет. І він не бачив жодних причин для зміни свого світогляду.
Корабель приземлився. Джексон перемкнув систему керування в режим очікування.
За допомогою аналізатора перевірив вміст кисню й інших речовин в атмосфері, переглянув результати визначення місцевих мікроорганізмів. Планета була придатною для життя. Він відкинувся у кріслі й почав чекати. Звісно, чекати довелося недовго: місцеві жителі, чи то пак тубільці, аборигени — назвіть їх, як собі хочете, — вийшли зі свого міста, щоб подивитися на космічний корабель. Ну, і Джексон дивився на них в ілюмінатор.
«Що ж, — виснував він, — здається, місцеві мешканці у цьому забутому Богом кутку — такі собі прості хлопці-гуманоїди, а це означає п'ять тисяч доларів преміальних для стріляного горобця Джексона».
Мешканці міста були двоногими моноцефалоїда-ми. Не відрізнялися від людей також і за кількістю пальців, носів, очей, вух та ротів. Їхня шкіра мала тілесний колір, губи — рожевий, волосся — чорний, русявий або рудий.
«Нічого собі, вони геть такі, як земні люди! — промовив сам до себе Джексон. — От дідько, мені належить за це додатковий бонус. Справжнісінькі тобі гуманоїди!».
Тубільці були одягнені. Дехто мав вигадливо вирізьблені дерев'яні палиці —мабуть, їхні патички. На жінках карбовані й вкриті емаллю прикраси. Джексон приблизно оцінив рівень розвитку їхнього суспільства як рівнозначний пізньому бронзовому періоду на Землі.
Вони розмовляли між собою та жестикулювали. Мова була, звичайно, незрозуміла Джексону, але це не мало значення. Важливим він вважав те, що ці істоти мали мову й що звуки їхнього мовлення можна було відтворити за допомогою його власного голосового апарату.
«Не те, що на тій жахливій планеті минулого року, — промовив до себе Джексон, — оті сучі діти з їхнім суперзвуком! Мені довелося носити спеціальні навушники та мікрофон, а температура була понад сорок градусів у затінку».
Інопланетяни чекали на нього, Джексон це знав. Ця перша мить безпосереднього контакту завжди була трохи напруженою.
Саме вона визначала характер подальших стосунків.
Він неохоче підійшов до люка, відімкнув його, протер очі й прочистив горло. Йому якось таки вдалося вимучити посмішку. Наказав собі: «Розслабся, ти просто старий міжзоряний мандрівник — такий собі різновид галактичного волоцюги — хочеш подати їм руку дружби й така інша дурня. Ти тільки навідався до них, аби трохи побалакати, нічого більше. Постарайся повірити в це сам, і тоді місцеві лохи тобі теж повірять. Пам'ятай закон Джексона: всі форми розумного життя наділені даром святої простоти, а це означає, що такого собі Танга з трьома язиками з планети Орангус V можна надурити так само просто, як і Джо Доукса із Сан-Пауло».
І ось так, з вдавано впевненою посмішкою на обличчі, Джексон відкрив люк і вийшов трохи побалакати.
— Ну, як ся маєте? — поцікавився відразу, просто щоб почути звук власного голосу.
Найближчі тубільці сахнулися від нього. Майже всі трималися доволі насторожено.
У декількох молодших він помітив бронзові ножі. Це була примітивна зброя, але вбити могла не згірш за сучасну. Тубільці почали наближатися.
— Прошу, не хвилюйтеся, — сказав Джексон, хоча й непросто було вдавати невимушеність.
Тубільці дістали свої ножі й посунулися ближче. Джексон стояв на місці, готовий у разі потреби з реактивною швидкістю заскочити у люк.
Але тут двом найбільш вороже налаштованим чоловікам (Джексон вирішив, що їх можна називати людьми) заступив дорогу третій, трохи старший з вигляду. Він жестами супроводжував свою швидку промову. Двоє з ножами слухали.
— Правильно, — похвалив того старого Джексон, — гарненько придивіться. Величезний космічний корабель. Це схоже на сильну магію. Потужна машина, виготовлена за допомогою справжніх новітніх технологій. Варто таки, мабуть, зупинитися й подумати?