Це вочевидь спрацювало.
Тубільці зупинилися; і якщо й не думали, то принаймні багато говорили. Вони вказували то на корабель, то на своє місто.
— Нарешті второпали, — сказав їм Джексон. — Мова сили — універсальна, еге ж, двоюрідні брати?
Він був свідком багатьох подібних сцен на різних планетах. Міг би майже точно визначити, про що вони зараз говорять. Як правило, події розгорталися майже завжди однаково. Приземлення дивовижного космічного апарату викликає: 1) цікавість, 2) страх і 3) ворожість. За декілька хвилин враженого споглядання один з тубільців зазвичай звертається до свого друга:
— Скажи, хіба ця триклята залізяка не здається до біса потужною?
— Маєш рацію, Гербі, — відповідає його друг Фред, інший тубілець.
— Сам бачиш, — підсумовує Гербі, — дідько його забирай, з такою міццю й такими технологіями цей тип може запросто нас захопити. Я маю на увазі, що йому це легко вдалося б.
— Поцілив якраз у точку, Гербі, це саме те, що може статися.
— Ну, то я так гадаю, — править своєї Гербі, — не варто ризикувати. Звичайно, він начебто й приязний з вигляду, але надто вже сильний. Зараз саме найкращий час, щоб захопити його, поки він там стоїть і чекає на наші вітання чи щось таке. Отже, давай схопимо цього вилупка, а тоді вже зможемо все це обговорити й побачимо, як усе далі складеться.
— Згода! — кричить Фред. Інші теж погоджуються.
— Нумо, хлопці, — гукає Гербі, — уперед, схопімо чужинця!
Вони починають підступати, аж раптом, останньої миті Старий Док (третій тубілець) втручається з такими словами:
— Стривайте, хлопці, ми не можемо так чинити. Насамперед у нас же є якісь закони…
— Та біс із ними, з тими законами, — відмахується Фред (змалечку — порушник усіляких правил і трохи собі простакуватий).
— …тут річ не лише в законах. Це може бути просто небезпечно.
— Ми з Фредом нічого не боїмося, — заявляє хоробрий Гербі. — Ви собі, Док, краще йдіть у кіно чи деінде. Ми тут без вас усе владнаємо.
— Я маю на увазі не особисту небезпеку безпосередньо для вас, — зневажливо каже старий Док, — я боюся руйнування нашого міста, загибелі наших близьких та знищення нашої культури.
Гербі й Фред зупиняються.
— Що ви таке кажете, Док? Це ж просто один смердючий чужинець! Штрикнути його ножем у черево — кров потече, як і з будь-кого іншого.
— Дурні! Ідіоти! — обурюється мудрий Старий Док. — Звичайно, ви можете вбити його! Але що станеться після цього?
— Ну й що може статися? — Фред косує дурнуватими булькатими очима.
— Тупі телепні! Гадаєте, прибульці зробили тільки один такий корабель? Ви думаєте, що вони не знають, де валандається цей парубійко? Чоловіче, можна ж було б здогадатися, що вони наробили цілу купу таких кораблів і що стурбуються не на жарт, якщо цей шарабан не повернеться вчасно. І здогадайтеся, що буде, коли ті іноземці дізнаються про вашу дурість! Вони страшенно розлютяться, нападуть на нас, і тут нам уже всім буде непереливки.
— Чому це ви гадаєте, що все буде саме так? — не вгаває недоумкуватий Фред.
— А ти як вчинив би на їхньому місці?
— Ну, я, може, зробив би саме так, як ви кажете, — Фредді дурнувато посміхається. — Звісно, я міг би таке вчинити. Але, може, вони такого не втнуть?
— Може, й не втнуть, — передражнює його мудрий Старий Док. — Хлопче, ми не можемо ризикувати всім, сподіваючись на твоє «може», не можемо дозволити собі вбити цього чужого типа, сподіваючись, що його одноплемінники не вчинять того, що зробив би кожен на їхньому місці. Така необачність всіх нас зажене в пекло.
— Та я тепер наче й втямив, що вбивати його й не слід, — каже Гербі. — А що ж тоді робити?
— Та просто почекати й дізнатися, чого він хоче.
2
Сцени, подібні до цієї, доволі реалістично тут відтвореної, розігрувалися щонайменше разів із тридцять чи сорок. Як правило, все зводилося до політики «зачекати й подивитися». Іноді контактера з Землі убивали, перш ніж гору брали мудреці, але ж Джексону й платили саме за такий ризик.
Щоразу, коли контактера вбивали, відплата була неминучою, швидкою і страшною. Звісно, не без жалю, адже Земля — надзвичайна планета, звична до життя в рамках закону. Жодна цивілізована, законослухняна раса не любить геноциду. Звичайно, земляни вважають геноцид вельми неприємною роботою, і їм не подобається читати про щось таке в ранкових газетах. Посадові особи, безперечно, мають бути захищені, за вбивство слід карати; всі з цим згодні. Але якось неприємно читати про геноцид за ранковою кавою. Такі новини можуть зіпсувати людині весь день. Три-чотири геноциди — й людина може так обізлитися, що віддасть свій голос не тому кандидатові.