На щастя, подібні інциденти траплялися дуже рідко. Інопланетяни зазвичай міркували досить швидко. Попри мовний бар'єр, тубільці здогадувалися, що просто так убивати землян не варто.
А тоді поступово якось залагоджувалося й усе інше.
Гарячі голови сховали свої ножі. Всі посміхалися, Джексон вищирився у відповідь, немов гієна. Тубільці робили якісь рухи руками й ногами, мабуть, вітали прибульця.
— Ну, це вже добре, — сказав Джексон і своєю чергою спробував зробити кілька подібних жестів, — тепер я почуваюся, як вдома. А зараз, мабуть, відведіть мене до свого правителя, покажіть мені місто й усю цю дурню. Потім я візьмуся до вивченням вашої мови, і ми з вами трохи побалакаємо. І все буде чудово. Вперед.
Отже, Джексон рушив у напрямку міста. Його нові друзі якусь мить вагалися, а потім рушили слідом.
Усе відбувалося за планом.
Джексон, як і всі інші контактери, був поліглотом з унікальними можливостями. За головне знаряддя мав свою ейдетичну пам'ять і надзвичайно гострий слух. До того ж він володів дивовижними здібностя-ми до вивчення мов та з надприродною інтуїцією вгадував значення слів. Коли Джексон починав вивчати незнайому мову, її основні елементи виділяв швидко й невимушено. Він без особливих зусиль розрізняв інтонації наказових, інформаційних та просто емоційних висловлювань. Натреноване вухо відразу вирізняло граматичні елементи. Префікси й суфікси не становили для нього жодних проблем. Джексон легко засвоював послідовність слів, висоту звуків, їх подвоєння. Лінгвістики як науки він не вивчав, та й не потребував цього, бо володів природними здібностями. Лінгвістика розроблялася для пояснення того, що він вловлював інтуїтивно.
Не траплялося мови, якої не зміг би вивчити Джексон. Він навіть не припускав існування такої мови й часто казав своїм друзям із мовного клубу в Нью-Йорку: «У цих інопланетних мовах нема нічого аж такого складного, принаймні у тих, з якими я стикався, кажу це цілком щиро. І ще скажу вам, хлопці: людина, яка вивчила мову сіу або кхмерів, не матиме труднощів і серед зірок».
І так воно досі й було...
У місті відбулося багато нудних церемоній, які мусив витримати Джексон. Вони тривали аж три дні — цілком нормально для такого випадку, адже не щодня прибуває з візитом мандрівник із космосу. Отже, природно, що кожен мер, губернатор, президент, інші представники владних структур та їхні дружини хотіли потиснути йому руку. Усе це було зрозуміло, але Джексона дратувало таке марнування часу. На нього чекали справи, й деякі не надто приємні, тож він квапився мерщій розпочати їх, аби чимшвидше закінчити.
На четвертий день йому вдалося звести до мінімуму ту офіційну дурню.
Цього дня він почав по-справжньому вивчати місцеву мову.
Будь-який мовознавець вам скаже, що мова, без сумніву, є найпрекраснішим людським творінням. Але в її красі криються і певні небезпеки.
Мову можна порівняти із осяйною, мінливою поверхнею моря. Як і на морі, ви ніколи не знаєте, які рифи приховані в ясній глибині. Найсвітліша вода ховає найпідступніші мілини.
Джексон був добре підготовлений до всіляких неприємностей, але поки що з ними не стикався. Основною мовою хoн цієї планети На говорила переважна більшість її мешканців (ен-a-тo-Нa — буквально люди з планети На або нанці, як їх подумки називав Джексон). Мова хон видалася йому не складною. У ній кожне поняття мало єдину назву, й жодного злиття, поєднання чи аглютинації слів ця мова не передбачала. Складні поняття вибудовувалися з послідовності простих («космічний корабель» був хо-пa-aйе-aн — судно-літає-зовні-не-бо). Таким чином, мова хон дуже нагадувала земні китайську та аннамітську. Різна висота звуку використовувалася не тільки для розрізнення омонімів, а й позиційно, для позначення ступеню «сприйняття реальності» — тілесного дискомфорту й трьох категорій приємного очікування. Усе це було доволі цікаво, але не становило особливих проблем для компетентного лінгвіста.
Він міг назвати таку мову, як хoн, радше нудною для вивчення, адже доводилося запам'ятовувати довгу низку слів. Але трохи розважитися можна було в процесі засвоєння їх порядку та висоти звуків. Тим паче, що це виявилося вкрай необхідним для розуміння мови. Отже, загалом Джексон був задоволений і вивчив цю нову мову доволі швидко.
Приблизно тиждень потому Джексон міг із гордістю сказати своєму вчителеві:
— Дуже приємного і доброго ранку вам, найцінніший і шанований наставнику! Як ваше благословенне здоров'я цього чудового дня?