— Годі! Заждіть! — захрипів Ерум. — Пане Джексоне, прошу вас! Який може бути синонім, коли існує один-єдиний термін для цього поняття? Ви мене розумієте?
— Не дуріть мене! — вигукнув Джексон. — Краще облиште це, бо ми маємо закони проти навмисного заплутування, навмисного обструкціонізму, прихова-ного перешкоджання та інших неподобств, якими ви тут займаєтеся. Ви мене чуєте?
— Я чую вас, — озвався Ерум тремтячим голосом.
— Тоді слухайте сюди, хитрий лисе: припиніть ліпити слова докупи! У вас абсолютно проста аналітична мова, що вирізняється лише безглуздою тенденцією до ізольованості. І в цій мові, чоловіче, просто не може бути довбаних сполучень такої неймовірної кількості слів. Ясно вам?
— Так, так, — закивав Ерум, — але повірте, я не мав щонайменшого наміру нумніскатерейтити! Навіть не збирався ноніскакекакіти! Ви мате це дебруціліліти!
Джексон заніс кулака, але вчасно стримався. Було б нерозумно вдарити інопланетянина, адже залишалася частка вірогідності того, що він говорить правду. Землянам це не сподобається. Його платню можуть урізати, а якщо, не дай Боже, він уб'є Ерума, його можуть запроторити у в'язницю на шість місяців.
Але ж однак...
— Я дізнаюся, чи не брешете ви! — з цими словами Джексон вилетів з офісу.
Він майже годину гуляв у натовпі в районі нетрів Грат-Ет понад сірим, смердючим Аннгпердісом. Ніхто не зважав на нього. За зовнішністю він міг здаватися нанцем, так само, як і будь-який нанець міг нагадувати землянина.
Джексон помітив бар на розі вулиць Ніїс та Да і зайшов.
Тут панувала спокійна атмосфера виключно чоловічого товариства. Джексон замовив місцевий сорт пива. Коли бармен наповнив кухоль, Джексон сказав:
— Зі мною сьогодні стався дивний випадок.
— Буває, — посміхнувся бармен.
— Так, справді, — вів далі Джексон, — я уклав велику ділову угоду, а останньої миті мене попросили тромбрамкзулянчиририти, як належить.
Він уважно стежив за барменом. Вираз легкого подиву відбився на його обличчі.
— То чому ж ви цього не зробили? — поцікавився бармен.
— Тобто ви на моєму місці зробили б це?
— Звичайно, чому ж ні. Дідько, це ж стандартний казапріп-тяя.
— Авжеж, — підтвердив один із відвідувачів бару, — якщо, звичайно, ви не підозрюєте, що вони намагаються нумніскатерейтити.
— Ні, не думаю, що вони намагалися вчинити щось подібне, — сказав Джексон глухим безбарвним голосом. Він заплатив за свій напій і вийшов.
— Агов, — гукнув услід бармен, — а ви впевнені, що вони не будуть ноніскакекакіти?
— Біс їх знає, — пробурчав Джексон і вийшов на вулицю.
Джексон довіряв своїй інтуїції як у мовних питаннях, так і в тому, що стосувалося людей. Тепер інтуїція підказувала йому, що нанці — люди щиросердні й не здатні до підступів і витонченого обману. Ерум не винаходив нових слів заради навмисної плутанини. Він справді говорив мовою хон, як умів.
Але якщо це так, то на планеті На говорили дуже дивною мовою, просто якоюсь винятково незвичайною. І наслідки виявлялися не просто цікавими, а катастрофічними.
5
Того вечора Джексон знову взявся до роботи й відкрив для себе ще один клас винятків, яких досі не знав, ба навіть не здогадувався про їхнє існування. Це була група з двадцяти дев'яти багатозначних підсилювачів. Ці слова, безглузді самі по собі, виявляли складні для розуміння ряди відтінків інших слів. Особливий тип підсилювання значень з їх допомогою змінювався залежно від місця у реченні.
Таким чином, коли Ерум попросив його «тромб-рамкзулянчиририти, як належить», ішлося про обов'язковий ритуал вияву поваги. Він мав закласти руки за шию і погойдатися на п'ятах. Цю вправу слід було виконувати з виразом скромного задоволення, відповідно до ситуації, а також відповідно до стану шлунку й нервів, а ще — до його релігії та етичного кодексу з огляду на незначні відмінності в темпераменті через коливання тепла та вологості, не забуваючи при цьому про чесноти терпіння та прощення.
Усе було цілком зрозуміло. І все заперечувало те, що Джексон раніше дізнався про мову хон.
Навіть більш ніж просто заперечувало, це було немислимо, незбагненно, це виходило за всі можливі межі. Воно виявилося такою самою несподіванкою, як пальма в холодній Антарктиді, ще й із мускатним виноградом замість кокосів на гілках.
Цього не могло бути — проте саме так і було.
Джексон зробив те, чого вимагали від нього. Коли він скінчив тромбрамкзулянчиририття, як належить, залишалося тільки пройти офіційну церемонію та вдовольнити по тому кілька незначних вимог.