Мер перший припинив істерику, опанував себе й мовив:
— Мун, мун, мун-мун.
Ця думка миттю змусила всіх отямитися. Їхня радість згасла. Усі мимоволі замислилися про далеке недружнє небо й згадали свої недавні пригоди.
Нарешті наймолодший, Ерум, запитав:
— Мун-мун? Мун-мун?
Його наївність в деяких чиновників викликала посмішку. І все ж таки ніхто не міг відповісти на таке просте, але найважливіше запитання. Справді, чому? Хто-небудь міг хоча б здогадатися?
Ця невизначеність не тільки заважала зрозуміти минулі події, але й викликала сумніви щодо майбутнього. І якщо знайти справжню відповідь не вдавалося, то відсутність навіть приблизних здогадів мучила нестерпно.
Тиша тривала, поки на вустах молодого Ерума не з'явилася крива цинічна усмішка й він не промовив доволі жорстко:
— Мун! Мун-мун! Мун?
Його слова всіх вразили, але то була надто покваплива реакція молодої людини. Проте й залишити поза увагою такої заяви ніхто не міг. І поважний перший заступник мера вийшов наперед, щоби відповісти.
— Мун мун, мун-мун, — сказав старий чоловік надзвичайно просто, — мун мун мун-мун? Мун мун-мун-мун. Мун мун мун; Мун мун мун; мун мун. Мун мун мун мун мун мун мун мун. Мун-мун? Мун мун мун мун!
Упевненість, навіть віра, що звучали у цих словах, глибоко зворушила Ерума. Непрохані сльози блиснули в його очах. Забувши про все, він глянув на небо, стиснув кулаки й вигукнув:
— Мун! Мун! Мун-Мун!
Старий заступник мера зі спокійною посмішкою додав:
— Мун-мун-мун; мун, мун-мун.
За іронією долі, у ці слова вмістилась уся дивовижна й моторошна правда. Можливо, навіть добре, що ніхто, крім них, цього не чув.
Заборонена зона
— Ну тут же просто чудово, капітане! — вигукнув Сім-монс, ніби ненароком зазирнувши в ілюмінатор, — наче в раю. — І зітхнув.
— Виходити поки що не можна, — зауважив капітан Кілпеппер.
На обличчі біолога відбилося розчарування.
— Але, капітане…
— Ні, — Кілпеппер дивився в ілюмінатор на коло прим'ятої лугової трави навкруг корабля. Всипана червоними квітами, трава здавалася такою само свіжою, як і два дні тому, коли вони приземлилися. Праворуч, за луками виднівся бурий ліс, крізь гілля зблискували жовті й помаранчеві квіти. Ліворуч тяглася низка синьо-зелених пагорбів. Схилом одного з них стікав водоспад.
Дерева, квіти й усе таке. Місце безперечно красиве, й саме тому воно викликало у Кілпеппера недовіру. Він змінив на своєму віку двох дружин і п'ять кораблів, тож досвід підказував, що за прекрасною зовнішністю може приховуватися що завгодно. П'ят-надцять років у космосі додали йому зморшок на чолі й сивини у волоссі, але не дали жодних підстав для відхилення від власних переконань.
— Ось звіти, сер, — помічник капітана Морена передав йому стоси документів. На широкому, грубуватому обличчі Морени застиг зневажливий вираз. Кілпеппер чув притлумлену метушню й стримуваний шепіт за дверима. Він знав, що це команда зібралася слухати, що він скаже цього разу.
Усім хотілося нарешті вибратися назовні.
Кілпеппер переглянув звіти. Вони були такі самі, як і чотири попередні. Атмосфера придатна для дихання, небезпечних мікроорганізмів не виявлено, шкідливого випромінювання також. Якісь форми тваринного життя в сусідньому лісі. Виявлено багато металу — можливо, гори з покладами залізної руди за декілька кілометрів на південь. Підлягає подальшому дослідженню.
— Добре, — сказав Кілпеппер. — Звіти чимось дратували його. З попереднього досвіду він знав, що на кожній планеті зазвичай буває хоча б щось та не так. Волів виявляти подібне відразу, перш ніж воно призведе до непоправного.
— То нам можна вийти, сер? — перепитав Морена й напружено виструнчився. Кілпепперу здавалося, що він чує навіть дихання екіпажу за дверима.
— Ну, не знаю, — протягнув Кілпеппер і почухав голову, намагаючись придумати привід для відмови. Щось йому тут таки не подобалося.
— Гаразд, — здався він нарешті, — встановіть захисне озброєння, щоб було напоготові на час перебування зовні. Випустіть чотирьох. Ніхто не повинен відходити далі, ніж за двадцять п'ять метрів від корабля.
Йому довелося дозволити їм вийти. Досить з них і шістнадцяти місяців у задушливому, тісному кораблі.
— Так, сер! — відповів помічник Морена й зник за дверима.
— Я вважаю, наукова група теж має вийти, — сказав Сіммонс, напружено стискаючи кулаки в кишенях.