«Більшість правил так званого Лабіринту Редферна, без сумніву, не викликає заперечень, тому що ніхто особливо не переймається обранням шляху. Лабіринт Редферна не може запропонувати нічого, крім розгубленості та безпорадності самого Редферна. Відчувається лише, що Редферну не вдалося подолати власну слабкість і свою рабську сутність та безмежне прагнення покори, які він сам зневажає
Через цю критичну неспроможність перше відчуття читача може виявитися вочевидь недоречним: зацікавленість у скромній обмеженості Лабіринту та зловтішне бажання бачити його якомога коротшим.
Але це швидко минає, і читач виявляє, що його переважний настрій — приховане бажання взагалі нічого не відчувати. Він з вдячністю відкриває у собі байдужість. Та хоча він, звичайно, не бажає пам'ятати Лабіринт, водночас і не докладає достатніх зусиль до того, щоб його забути.
Таким чином, читач стикається з нудьгою Редферна та з ще більш спустошливою власною нудьгою. Він наслідує Редфернову ворожість і легко її перевершує, відмовляється навіть визнати існування Редферна, і через це почувається невпевнено, взагалі не випробувавши Лабіринту. І тут він має рацію — жодне число повторних спроб не зможе змінити цього винятково логічного висновку.
Цей Лабіринт, мабуть, можна було б використати як зразковий пам'ятник нудьзі, не прикрашений (як це природно для Редферна!) жодною провокаційною ідеєю.
Це відображено у правилі 113: “Усім відомо, що Лабіринт керує своїми випадковими жертвами за залізними правилами, але мало хто розуміє логічні наслідки цього — а саме: Лабіринт повинен стати однією з цих жертв, і тому він має бути рівною мірою підпорядкований жорстоким нормам правил”.
Редферн не встановлює “правила”, порушення яких ми могли б передбачити. Це добре видно з його ін-шого позбавленого сенсу положення 282: “Провидіння, попри всі його зовнішні вияви, все-таки милосердне”.
За Редферном, Лабіринт керує людьми, але Провидіння керує Лабіринтом. Як ми можемо про це дізнатися? За правилами, яким підпорядковується Лабіринт (спільно з усіма іншими речами, окрім Провидіння). Що є цей закон? Те, що Лабіринт підпорядковується правилу повідомлення про себе. Наші докази цього? Той факт, що Редферн, найбільш покірна та найбільш тривіальна людина, це знає.
Але тепер ми хочемо точно знати, що це саме той закон, який керує Лабіринтом. Як Лабіринт має виявити себе? Без опису цього в нас нема нічого, й Редферн не допоможе нам у даному квесті. Він не здатний нам цього сказати й, мабуть, не сказав би навіть, якби міг. Тому й звертаємося до непримітного за інших обставин Чарльза Енджера Редферна по опис правил, які регулюють Лабіринт, його особливостей і форми та по допомогу в його пізнанні».
Редферн відклав листа. Його втомили надумані двозначності. Довільна манера викладу та загальне враження чогось надто умоглядного несподівано принесли йому втіху, яку зазвичай отримує людина, викриваючи брехню там, де вона сподівалася знайти істину. Він узяв другого листа.
Конверт був незвично довгим і вузьким і мав неприємний сірий колір. Він зберіг слабкий, та легко впізнаваний запах морських водоростей. Ім'я адресата, виведене ручкою, нерівними друкованими літерами, написали правильно, але вказали не ту адресу: бульвар Брукнера, 132. Її перекреслили, й на штампі поштового відділення можна було прочитати: «Повернути відправникові». Але на конверті не було зворотної адреси. Штамп, своєю чергою, перекреслили чорним олівцем і дописали: «Спробуйте передати на Дванадцяту вулицю, 137 В». Це й була справжня адреса.
Редферн подумав, що всі ці деталі зайві й ніби замінюють листа всередині конверта. Він відкрив конверт і дістав клапоть коричневого пакувального паперу, на якому прочитав:
«Вітаємо!
Вас обрали як одного зі справді сучасних і розважливих людей, у яких прагнення нового переважає страх, а потяг до незвичайного обмежується лише родимим смаком і бездоганними манерами. Перш за все ми віримо, що Ви належите до нестримних шукачів пригод, з якими бажаємо потоваришувати.
Тому користуємося цією можливістю, запрошуючи вас на ГРАНДІОЗНЕ ВІДКРИТТЯ НАШОГО ЛАБІРИНТУ!!!