Те, що він найкраще знав, і створювалося найпростіше. Наприклад, речі, відомі йому лише з книг або розповідей, — скажімо, палаци — зазвичай виявлялися кривобокими й трохи дивними, хоча їх можна було вдосконалювати, подумки допрацьовуючи деталі. Все створене було тривимірним. Навіть їжа смакувала як справжня й тамувала голод. Він міг забути про те, що створив, лягти спати, і все одно після пробудження бачив свої творіння на колишньому місці. Міг і знищувати їх: достатньо подумки зосередитися на цьому — й усе створене зникає. Просто що більша річ, то довше слід на ній зосереджуватися.
Об'єкти, які створив не він — долини й гори, — теж міг знищувати, але це займало більше часу. Мабуть, легше вправлятися з матерією, створеною самотужки. Він міг творити птахів і дрібних тварин, чи це тільки мало вигляд птахів і тварин?
Ніколи не намагався створити людину.
Чоловік не був ученим, служив космічним льотчиком. Мав досить обмежені знання з теорії будови атома й практично нічого не знав про генетику. Міркував так: імовірно, певні зміни в ньому відбулися на клітинному рівні, можливо, щось зрушилося в його мозку чи на самій Землі. Та причинами теж не надто цікавився, просто прийняв цей факт.
Він знову подивився на гранітну плиту. Щось його непокоїло.
Звичайно, міг би її створити, але не знав, чи залишаться по його смерті всі створені ним речі. Вони здавалися доволі стабільними, але могли зникнути разом зі зникненням його самого. Тому він знайшов компромісне рішення. Створив зубило та молоток, але обрав для напису природну гранітну стіну. Вирізьблював свого листа на внутрішній стіні печери, щоб він краще зберігся. Багато годин напружено працював над ним, навіть спав та їв біля стіни.
Від входу в печеру він міг бачити корабель на випаленому ґрунті, але не поспішав повертатися до нього. За шість днів глибоко закарбований у скелі напис був готовий.
Нарешті чоловік збагнув, що саме його непокоїло, коли він дивився на сірий граніт. Єдиними людьми, які зможуть це прочитати, будуть прибульці з інших планет. Як вони розшифрують послання? Останній землянин люто дивився на напис. Слід було зробити його символічним. Але які символи він мав обрати? Математичні? Але що можна сказати про людину за допомогою математичних символів? І звідки він узяв, що будь-хто колись знайде цю печеру? Яка користь від напису, коли вся історія людства написана на обличчі планети, випалена у земній корі, й кожен, хто це побачить, зуміє її прочитати? Він прокляв свою дурість, яка змусила витратити шість днів на марний напис. Уже збирався його розчинити, аж раптом рвучко озирнувся: зачув кроки біля входу в печеру.
Ледь не впав зі стільця й зірвався на рівні.
Перед ним стояла дівчина. Він закліпав, але дівчина не зникла. Висока, чорнява, загорнута в подертий, брудний клапоть якоїсь тканини.
— Вітання, — мовила вона і зайшла до печери. — Я з долини почула стукіт твого молотка.
Чоловік машинально запропонував їй стільчик і створив інший для себе. Дівчина обережно перевірила його, перш ніж сісти.
— Я бачу, як ти це робиш, — сказала вона, — але не можу повірити в це. Дзеркала?
— Ні, — пробурмотів він невпевнено, — я створюю. Тобто я можу… Але зачекай! Як ти сюди потрапила?
Очікуючи відповіді, він перебирав різні можливості. Ховалася в печері? На вершині гори? Ні, залишається єдине ...
— Я була на твоєму кораблі, друже.
Вона відкинулася на спинку стільця і обхопила руками коліно
— Коли ти завантажив свій крейсер, я зрозуміла, що збираєшся його викрасти. Я втомилася вісімнадцять годин на добу встановлювати запобіжники й вирішила втекти з тобою. Ще є хто-небудь живий?
— Ні. Чому ж тоді я не бачив тебе?
Він дивився на прекрасну дівчину в лахмітті, й думки в нього плуталися. Простягнув руку й доторкнувся до неї. Вона не відсторонилася, але на гарненькому личку позначилося роздратування.
— Я справжня, — сказала вона прямо, — ти мав бачити мене на базі. Пам'ятаєш?
Він намагався пригадати той час, коли ще існувала база, — здавалося, це було століття тому. Там справді працювала чорнява дівчина, на яку він не звертав жодної уваги.
— Гадаю, що змерзла на смерть, — вела вона далі, — чи впала в кому за кілька годин по тому, як злетів твій корабель. У твоєму ящику жахлива система опалення! — вона здригнулася від згадки.
— Я мав заощаджувати кисень, — пояснив він, — тому обігрівав лише кабіну пілота. Розтягував запас, щоб на довше вистачило.
— Добре, що ти мене тоді не бачив, — засміялася вона. — Б'юсь об заклад, що, мабуть, мала чудовий вигляд, уся вкрита памороззю. Така собі сонна красуня. Ну, заморозилася, одним словом. Коли ти відчинив усі відсіки — ожила. Ось і вся історія. Припускаю, це зайняло кілька днів. А чому ти не побачив мене?