— Ми на коні! — заявив він.
— То що ж це за речовина? — поцікавився Грегор, сподіваючись, що хоча б цього разу Арнольд поцілив у яблучко.
— Ця речовина — танґриз, — повідомив Арнольд і глянув на Грегора в очікуванні його реакції.
— Танґриз?
— Абсолютно точно.
— Тоді, прошу, поясни мені, що воно таке, цей танґриз? — допитувався Грегор.
— Я думав, ти знаєш. Танґриз — основна їжа населення Мельджу. Дорослі жителі планети Мельдж споживають по кілька тонн танґризу на рік.
— Їжа? — Грегор по-новому, з повагою подивився на темно-сірий порошок. Машина, яка цілодобово виробляє їжу, може виявитися дуже прибутковою.
Особливо, якщо не потребує жодного обслуговування та працює без витрат.
Арнольд уже розгорнув телефонний довідник і набрав номер.
— Доброго дня. Це міжзоряна харчова корпорація? Я б хотів поговорити з президентом. Що? Його немає? Тоді з віце-президентом. Це важливо... Ви слухаєте? Гаразд, тут така справа. Я можу запропонувати вам майже необмежену кількість танґризу, основної їжі населення планети Мельдж. Так-так. Я знав, що вас це зацікавить. Так, звичайно, я зачекаю.
Він звернувся до Грегора:
— У цих корпораціях думають, що зможуть на нас натиснути... Так, сер, це правда, сер. Ви маєте справу з танґризом? Чудово, чудово!
Грегор підійшов ближче, намагаючись почути, що говорять по той бік лінії зв'язку.
Арнольд відсторонив його.
— Ціна… Ну, і яка ж справжня ринкова ціна? …П'ять доларів за тонну не так і багато, але я гадаю… що? П'ять центів за тонну? Ви жартуєте! Я сподівався на серйозну розмову.
Грегор відійшов від телефону й стомлено опустився в крісло, незворушно слухаючи балачки Арнольда:
— Так, так. Ну, я не знав, що... Розумію. Дякую.
Арнольд поклав слухавку.
— Здається, — сказав він, — на Землі нема значного попиту на танґриз. Тут мешкають лише близько п'ятдесяти прибульців з Мельджу, а вартість його транспортування на саму планету може виявитися надзвичайно високою.
Грегор підняв брову й глянув на Виробника. Здавалося, машина запрацювала швидше, бо танґриз ринув, як вода з шлангу під високим тиском. На всіх речах у кімнаті осіла сіра пилюка. Шар пороху на підлозі перед машиною сягав півфута.
— Нічого, — заспокоїв партнера Арнольд, — можливо, цей порошок використовується ще й з іншою метою.
Він повернувся до столу й почав гортати свої грубі книжки.
— Може, поки що ліпше його вимкнути? — запропонував Грегор.
— Нізащо, — відмахнувся Арнольд. — Він же працює безкоштовно! Хіба ти не розумієш? Він заробляє нам гроші.
Арнольд занурився у книги. Грегор знову почав був сновигати кімнатою, але виявилося, що по кісточки в танґризі не так легко брести. Він важко опустився у крісло, міркуючи: може, ліпше піти кудись у парк?
До вечора сірий пил заповнив кімнату на кілька футів у висоту. В ньому вже потонули кілька ручок, олівців, папок і кейс. Грегор почав перейматися, чи витримає таку вагу підлога. Він проклав стежку до дверей, користуючись замість лопати кошиком для сміття.
Арнольд із втомленим, але задоволеним виглядом нарешті згорнув свої книги.
— Є ще одне застосування цього продукту.
— Яке саме?
— Танґриз використовується, як будівельний матеріал. За кілька тижнів він застигає на повітрі, стає твердим як граніт. Знаєш, що зробимо?
— Ну кажи.
— Зателефонуємо до будівельної компанії. Давай просто зараз.
Грегор поговорив з представником будівельної компанії Толедо-Марс і повідомив панові О'Тоулу, що вони можуть запропонувати майже необмежену кількість танґризу.
— Танґризу? — перепитав О'Тоул. — Зараз цей будівельний матеріал не надто популярний. Розумієте, до нього не пристає фарба.
— Я цього не знав, — розгубився Грегор.
— А ви знаєте, що раса якихось божевільних вживає його в їжу? Чому б вам…
— Ми воліємо продавати його як будівельний матеріал, — пояснив Грегор.
— Гаразд, я думаю, ми зможемо домовитися. Завжди є сякий-такий попит на дешеве будівництво. Візьмемо по п'ятнадцять за тонну.
— Доларів?
— Центів.
— Я вам зателефоную, — сказав Грегор.
Його партнер схвально кивнув.
— Гаразд. Скажімо, ця машина виробляє десять тонн за день, щодня, рік за роком. Давай порахуємо...
Він швидко щось обчислив на логарифмічній лінійці.
— Майже п'ятсот п'ятдесят доларів на рік. Це, звичайно, нас не озолотить, але хоча б частково відшкодуємо оренду офісу.
— Але ж ми не можемо залишати все це тут, — Грегор з тривогою спостерігав, як неухильно зростають кучугури танґризу.
— Звичайно ж, ні. Ми винаймемо ділянку десь за містом і перенесемо виробництво туди. Покупці зможуть забирати продукт у будь-який зручний для них час.