— Зачекайте! — відчайдушно заволав Грегор. — Якщо ви боїтеся конкуренції, то прийміть Безвтратного Виробника від нас у подарунок!
— Ні! — закричав Арнольд.
— Так! Просто відкопайте і заберіть його. Нехай годує ваших злидарів. Може, потім поставите нам пам'ятник.
Підтяглися ще кілька танків. Низько у небі над космодромом кружляли застарілі реактивні літаки.
— Залиште планету! — вигукнув чиновник. — Ви справді гадаєте, що змогли б продавати танґриз на Мельджі? Та розплющте очі, озирніться!
Вони поглянули навколо. Поле космодрому було вкрите сірим порошком, його оточували будівлі однакового сірого кольору. Позаду розкинулися похмурі сірі поля, а ще далі здіймалися низькі сірі гори.
Скільки сягало око, скрізь панував сірий колір танґризу.
— Тобто ви маєте на увазі, — почав здогадуватися Грегор, — що вся планета…
— Уявіть, — сказав чиновник, затримавшись на сходах, — тут батьківщина Стародавньої Науки, й завжди знаходяться дурні, в яких руки так сверблять, що кортить покопирсатися в давніх артефактах. А тепер бувайте. Але якщо вам колись трапиться де-небудь Лаксіанський ключ, повертайтеся і називайте будь-яку ціну.
Остання зброя
Едсель був у вбивчому настрої. Разом із Парком і Факсоном вони впродовж трьох тижнів розкопували кожен курган, який траплявся їм у цій клятій місцині, не знаходили нічого й бралися до наступного. Минало швидкоплинне марсіанське літо, що не день холоднішало. І що не день розхитувалися нерви Едсе-ля, які й за спокійніших часів були не надто міцними. Коротун Факсон здавався веселим і мріяв про купу грошей, які вони матимуть, коли знайдуть зброю. Парк, ніби залізний, мовчки сунув уперед, і якщо його не зачіпали, не озивався й словом.
Але Едсель був на межі. Вони розрили ще один курган і знову не знайшли жодних ознак загубленої марсіанської зброї. Бліде сонце в нереально синьому небі, в якому і вдень блищали зірки, здавалося Едсе-лю сліпучим. Надвечірня прохолода пробиралась під ізоляційний костюм, пронизуючи холодом суглоби та м'язи.
Зненацька Едселю захотілося вбити Парка. Він незлюбив цього мовчазного чоловіка ще на Землі, коли вони домовлялися про партнерство. Парка він ненавидів навіть сильніше, ніж зневажав Факсона.
Едсель зупинився.
— Ти хоч знаєш, куди ми оце йдемо? — звернувся він до Парка лиховісно тихим голосом.
Парк байдуже стенув вузькими плечима. Жодне почуття не відбилося на його блідому, худорлявому обличчі.
— Ти знаєш, де ми зараз? — допитувався Едсель.
Парк знову знизав плечима.
«Увігнати б йому кулю в голову», — подумався Ед-сель і дістав зброю.
— Зачекай! — Факсон став між них. — Не заводься, Едселю. Краще подумай, яка купа грошей у нас буде, коли ми знайдемо зброю!
Очі коротуна знову засвітилися від цієї думки:
— Вона десь тут, Едселю. Можливо, у наступному кургані.
Едсель завагався, ще раз глянув на Парка. Понад усе на світі хотілося його порішити. Якби ж на Землі, плануючи експедицію, він знав, що все так обернеться... Адже звідти все здавалося таким простим. Він мав рукопис, у якому розповідалося, де розташований таємний склад загубленої легендарної марсіанської зброї, Парк знав марсіанське письмо, Факсон мав змогу профінансувати експедицію. Отже, гадав Едсель, їм потрібно лише дістатися Марса та дійти до кургану, в якому заховані ті штуки.
Едсель ніколи раніше не залишав Землі. Не збирався впродовж тижнів мерзнути, недоїдати, харчуватися концентратами, крізь апарат вдихати повітря з убогим вмістом кисню, відчуваючи постійне запаморочення. Не знав безперервного болю у м'язах, бо не доводилося торувати собі шлях густими марсіанськими чагарниками.
Він тоді думав лише про ціну, яку уряд — байдуже, який — буде готовий заплатити за цю легендарну зброю.
— Перепрошую, — Едсель, насилу опанував себе, — ця місцина мене дістала. Вибач, Парку, я зірвався. Веди нас далі.
Парк кивнув і рушив уперед. Факсон полегшено зітхнув і пішов слідом.
Зрештою, думав Едсель, я зможу пришити їх будь-коли.
Вони знайшли потрібний курган аж надвечір, коли терпіння Едселя знову майже зійшло нанівець. То була дивна, масивна споруда, саме така, як описано в рукописі. Під кількома дюймами ґрунту наткнулися на метал і відшукали вхід.
— Я виб'ю двері, — Едсель знову нетерпляче дістав револьвер.
Парк відтіснив його вбік, повернув ручку, й двері відчинилися.
Усередині вони побачили величезну кімнату. Ряд за рядом виблискувала там легендарна втрачена зброя, зниклі артефакти марсіанської цивілізації.