Едсель бавився ще близько півгодини, бігаючи до дверей і назад з різною зброєю. Парк сам ні до чого не торкався, але зацікавлено спостерігав. Стародавня марсіанська зброя була мов новенька. Тисячі років зберігання їй анітрохи не зашкодили. Тут лежала безліч вогнепальної зброї різної конструкції та ефективності. Знайшлися також дивовижно компактні теплові та радіаційні пристрої. Були знаряд-дя, що могли заморожувати, спалювати, руйнувати, розрізувати, коагулювати, паралізувати й знищувати все живе в різноманітні способи.
— Спробуймо ось це, — запропонував Парк.
Едсель, який саме зібрався випробувати цікаву триствольну гвинтівку, зупинився.
— Я зайнятий, — відмахнувся він.
— Та облиш ті цяцьки. Роздивімося щось серйозніше.
Парк стояв біля присадкуватої чорної машини на колесах. Разом вони витягли її назовні. Парк спостерігав, як Едсель навмання натискав кнопки на пульті керування. З нутра машини почулося слабке гудіння, її огорнув блакитний туман. Що більше Едсель крутив регулятор на пульті, до далі розповзався туман, поки не накрив обох чоловіків.
— Спробуй пробити це бластером, — порадив Парк.
Едсель узяв один з пістолетів і вистрілив. Туман поглинув заряд. Едсель поквапливо випробував ще три види зброї. Вони не могли пробити прозору перешкоду.
— Гадаю, — стиха озвався Парк, — воно зможе зупинити навіть атомну бомбу. Це силове поле.
Едсель вимкнув машину, й обоє повернулися в склад. Сонце схилялося до обрію, в печері темнішало.
— Знаєш, Парку, — мовив Едсель, — ти класний мужик. Хлопець хоч куди.
— Дякую, — всміхнувся Парк, погляд якого ковзав купами зброї.
— Ти ж не образився, коли я перерізав Факсона? Він би бігцем помчав нас здавати уряду.
— Та навпаки, я це схвалюю.
— Так отож. Бачу, на тебе можна покластися. Ти ж міг мене вбити, поки я займався Факсоном.
Едсель, звісно, промовчав, що на місці Парка він би так і вчинив.
Парк знизав плечима.
— А ти не від того, щоб нам удвох заснувати королівство? — поцікавився Едсель. — Думаю, вдвох нам це легко вдалося б. Підберемо собі якусь гарненьку місцинку, матимемо повно дівчат, всілякі розваги. Як тобі це?
— Авжеж, я не проти, — кивнув Парк, — можеш на мене розраховувати.
Едсель поплескав його по плечі, й обоє пішли поміж рядів зброї.
— Ну, з цим усе ясно, — сказав Парк, коли дісталися кінця складу. — Це не надто відрізняється від уже випробуваного.
І тут вони помітили в кутку двері з написом, ви-карбуваним марсіанськими письменами.
— Що тут написано? — поцікавився Едсель.
— Щось про «останню зброю», — Парк уважно придивлявся до витонченого орнаменту з дивних літер, — і попередження: заходити не можна.
Він відчинив двері. Чоловіки зазирнули всередину й зненацька позадкували.
Це приміщення разів у три було більше за попереднє. І в ньому, скільки сягало око, стояли шереги солдатів. Гарно вбрані, повністю озброєні, вони застигли непорушно, ніби статуї.
Ті люди, здавалося, були неживі.
Біля дверей вони побачили стіл, на якому лежали три речі: куля завбільшки як кулак із цифровою шкалою, блискучий шолом і невеличка чорна скринька з марсіанським написом.
— Це що — гробниця? — прошепотів Едсель, з острахом вдивляючись у жорсткі неземні обличчя марсіанських солдатів.
Парк у нього за спиною промовчав.
Едсель підійшов до столу і взяв кулю. Обережно змістив шкалу на одну поділку.
— По-твоєму, як воно працює? — звернувся він до Парка. — Думаєш..?
І тут обидва скрикнули й відсахнулися.
У шерегах солдатів почався ледь помітний рух. Вони похитнулися і виструнчились. Тепер ці люди не здавалися мертвими. Стародавні воїни ожили.
Один з них, у дивовижному пурпурово-сріблястому однострої, вийшов наперед і вклонився Едселю.
— Пане, ваші війська напоготові.
Вражений Едсель не спромігся на відповідь.
— Як ви залишаєтеся живими тисячі років? — нарешті вичавив із себе Парк. — Ви марсіани?
— Ми слуги марсіан, — відповів солдат. Парк зауважив, що губи в нього не ворушилися. Ці істоти спілкувалися за допомогою телепатії.
— Ми Синтетики, пане.
— Кому ви підкоряєтеся? — запитав Парк.
— Активатору, пане, — солдат звертався до Едсе-ля й глянув на кулю в його руці. — Ми не потребуємо ні їжі, ані сну, пане. Наше єдине бажання — служити вам і воювати.
Солдати в шерегах виструнчилися.
— Ведіть нас у бій, пане!
— Будьте впевнені! — Едсель нарешті оговтався. — Я вам покажу, хлопці, що таке справжній бій, навіть і не сумнівайтеся!
Солдати тричі урочисто його привітали. Едсель з посмішкою глянув на Парка.