— Що означає решта поділок на цій шкалі? — запитав Едсель. Але солдат мовчав.
Запитання вочевидь виходило за межі запрограмованої інформації.
— Мабуть, активують інших Синтетиків, — сказав Парк. —Імовірно, під землею є інші приміщення.
— Браття! — гукнув Едсель. — Я поведу вас до бою!
Воїни знову тричі вигукнули вітання.
— Вимкни їх, нехай сплять, давай виробимо план дій, — запропонував Парк.
Едсель зітхнув і повернув перемикач у попереднє положення. Солдати знову нерухомо застигли.
— Вийдімо звідси.
— Гаразд.
— І прихопи ось ці речі.
Едсель узяв блискучий шолом і чорну коробку та вийшов слідом за Парком. Сонце майже сховалося за обрієм, червоною землею стелилися чорні тіні. Добряче похолоднішало, але чоловіки навіть не помітили цього.
— Ти чув, що вони сказали, Парку? Ти це чув? Вони сказали, що я їхній командир! З такими воїнами.., — Едсель радісно засміявся.
З такими солдатами і такою зброєю його ніщо не зможе зупинити. Він справді матиме свою власну країну, і найвродливіших дівчат у світі. Ох, і життя ж настане!
— Я генерал! — закричав Едсель і надягнув шолом.
— Поглянь, Парку? Мені це личить? Не схожий на... — він раптом зупинився. У вухах ніби хтось шепотів і бурмотів. Що воно за голос?
— …божевільний із жалюгідною мрією про королівство. Така міць гідна генія, людини, яка може змінити історію. Такої, як я!
— Хто це говорить? Це ти, Парку? — Едсель раптом зрозумів, що шолом дав йому змогу підслухати чужі думки. Він не мав часу, щоби подумати, як саме ця зброя може прислужитися правителю.
Парк вистрілив йому в спину з пістолета, який весь час тримав у руці.
— Ото дурень, — пробурмотів Парк і надягнув собі шолом. — Королівство! Вся сила світу була у нього в руках, а він мріяв про якесь нікчемне королівство!
Парк озирнувся на печеру.
— З цими військами, силовим полем і зброєю я завоюю цілий світ, — він вимовив це зі спокійною впевненістю, що так і буде.. Повернувся, щоб зайти до печери і активувати синтетиків, але спершу зупинився, щоб забрати маленьку чорну коробку, яку виніс Едсель.
На ній витонченим марсіанським письмом був вирізьблений напис: «Остання зброя».
Цікаво, що це може бути, — сам у себе запитав Парк. Він дозволив Едселю прожити достатньо довго, щоб той зміг випробувати всі інші види зброї. Парк не хотів наражатися на небезпеку. Погано, що Едсель не дожив до останнього випробування.
«Звичайно, можна обійтися і без нього», — подумав Парк. — Досить і того, що вже є. Але ж ця річ може набагато спростити справу, зробити безпечнішою. Хоч би що, воно може знадобитися».
Ну, давай поглянемо, що марсіани вважали своєю останньою зброєю.
Він відкрив коробку.
З неї заклубочилася легка пара, Парк відкинув коробку, налякавшись, що то може бути отруйний газ.
Пара піднялася вище. Деякий час вона розповзалася хаотично, далі почала густішати, поширюватися і формуватися.
За кілька секунд воно набуло остаточно сформованого вигляду й зависнуло над коробкою. У сутінках Парк розгледів щось подібне до велетенського рота й очей, які не кліпали.
— Ох-хо-хо, — почулося з рота, — протоплазма! — Воно рушило до тіла Едселя. Парк підняв бластер і старанно прицілився.
— Спокійна протоплазма, — повторило воно, і далі наближаючись до мертвого Едселя, — люблю спокійну протоплазму.
Одним ковтком воно поглинуло тіло.
Парк вистрілив, вогонь випалив у землі яму завглибшки футів із десять. З неї з лиховісним реготом піднявся гігантський рот.
— Довго ж я чекав, — прозвучало з нього.
Парк намагався опанувати себе. Не дозволяючи собі запанікувати, він активував силове поле. Навколо Парка утворилася блакитна сфера…
Воно з хихотінням пробиралось крізь цю синяву туманність.
Парк схопив зброю, якою Едсель убив Факсона, і відчув, як добре припасований пістолет зручно влігся у долоню. Він обернувся до того краю силового поля, звідки до нього наближалось воно, й випустив промінь.
Воно не зупинилося.
— Здохни, щезни! — заволав Парк, уже втрачаючи контроль над собою.
Воно, широко посміхаючись, просувалося вперед.
— Люблю спокійну протоплазму, — знову почулося з гігантського рота, який упритул наближався до Парка. — Але активну протоплазму теж люблю.
Воно зробило ще один ковток, а потім вигулькнуло із силового поля, збуджене відчуттям мільйонів одиниць протоплазми навколо, як колись у давнину.