Компанії, продукцію яких фальсифікували, не мають жодної інформації, про те, хто доклав до цього рук. Вони готують позови про порушення їхніх авторських прав.
Мер розповів про низку вжитих заходів і порадив усім зберігати спокій, адже влада повністю контролює ситуацію.
Певна річ, мер жив не у Вейнсвіллі.
Збори закінчилися, й чоловіки повернулися на свої пости. Почали шукати дров для нічних вогнищ, але потреба чергування відпала. Прибула допомога з Олбані — колона техніки з людьми. Чотири горезвісні квартали оточила озброєна охорона. Встановили портативні прожектори, на оточеній території з восьмої вечора оголосили комендантську годину.
Пан Картер пропустив усі ці тривоги й метушню. Цілий день він ловив рибу. Із заходом сонця старий повернувся з порожніми руками, але цілком щасливий. Охорона пропустила його до будинку.
— Гарний був день для риболовлі, — повідомив він.
Маллени провела жахливу ніч. Не роздягалися й лише уривками дрімали у світлі прожекторів, яке било у вікна, прислухаючись до кроків охоронців на вулиці.
До восьмої ранку зникли ще двоє людей — просто з території, яка охоронялася пильніше за будь-яку в'язницю.
О десятій пан Картер знехтував умовляннями Мал-ленів, зібрав своє рибальське начиння і пішов. Від тридцятого квітна він не пропустив жодного дня й не збирався втрачати бодай хвилини сезону риболовлі.
У неділю опівдні зникла ще одна людина. Загальний рахунок сягнув шістнадцяти осіб.
О першій дня знайшлися всі зниклі діти!
Поліція виявила їх на дорозі поблизу міста. Всі восьмеро включно з хлопчиком Кармайклів, не розуміли, як вони там опинилися, — просто прямували додому. Їх помістили в шпиталь.
Однак жодних слідів дорослих знайти не змогли.
Чутки розповсюджувалися швидше за новини з газет чи радіо.
Діти не зазнали жодних ушкоджень. Огляд психіатрів встановив, що вони не пам'ятають, де були та як їх було викрадено. Все, що змогли пригадати малюки, — це відчуття польоту й нудоту, яку воно викликало. Дітей тримали в лікарні під охороною.
Але до вечора ще одна людина зникла з Вайн-свілла.
Перед заходом сонця пан Картер повернувся додому. У його ранці були дві великі веселкові форелі. Він бадьоро привітався з Малленами і подався в гараж чистити рибу.
Похмурий Джим Маллен вийшов на заднє подвір'я і теж рушив до гаража. Хотів розпитати старого про те, що той казав день чи два тому. Він не міг виразно пригадати, про що саме йшлося, але зараз йому це здавалося важливим.
Сусід, імені якого він не міг пригадати, привітав Маллена через паркан.
— Маллене, — сказав він, — мені здається, я все зрозумів.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Маллен.
— Ви обмірковували можливі версії? — поцікавився сусід.
— Авжеж.
Худорлявий сусід був у жилеті без піджака, його лисина червонясто вилискувала в променях сонця, що вже схилялося до обрію.
— Дивіться. Це не може бути викрадач. У його вчинках немає жодного сенсу. Правильно?
— Так, цілком погоджуюся.
— Маніяк теж відпадає. Як він зміг би викрасти п'ятнадцять-шістнадцять осіб? І повернути дітей? Навіть ціла банда маніяків не впоралася б, та ще й за такого натовпу копів навколо. Правильно?
— Так, і що ж далі?
Кутиком ока Маллен помітив, як за спиною сусіда з'явилася його огрядна дружина. Вона підійшла ближче та прислухалася.
— Те саме стосується і банди злочинців чи навіть марсіан. По-перше, неможливо таке скоїти, по-друге немає на те жодних причин, навіть якщо б і була така можливість. Маємо шукати щось нелогічне — тоді залишиться лише єдина логічна відповідь.
Маллен міркував, до чого сусід хилить, поглядаючи на його дружину. Вона дивилася на Маллена, згорнувши руки перед грудьми, з якимсь викличним виглядом. «Чого б це їй гніватися на мене? — подумав Маллен. — Що я їй такого зробив?».
— Єдина відповідь, — неквапом викладав свою думку сусід, — це те, що десь тут є отвір. Діра в просторово-часовому континуумі.
— Та про що ви? — не стримався Маллен. — Якось я не зовсім вас розумію.
— Діра в часі, — пояснив лисий інженер, — або діра в просторі. Або у тому й іншому. Я вам не поясню, звідки вона взялася, але вона таки є. Людина потрапляє в ту діру, і — маєте! — переноситься в інше місце. Або в інший час. Або перше й друге водночас. Цю діру, звичайно, неможливо побачити. Це четвертий вимір. Але вона існує. Гадаю, якби можна було простежити за цими людьми, ми помітили б, як кожен з них пройшов через певне місце — і зник.