«Діра в просторі», — згадав він, намагаючись крикнути. Безладно розмахуючи руками, чоловік якось зміг ухопитися за край кушетки й поволік її за собою. Маллен смикнувся, невидима петля навколо грудей на мить послабшала й дала йому змогу опуститися на підлогу.
Чоловік поповз до дверей. Його знову підхопило, але він устиг обіруч обхопити радіатор опалення й опирався щосили. Ще кілька зусиль — і він зачепився за радіатор спочатку однією ногою, а потім і другою.
Радіатор жахливо заскрипів. Маллен відчув, що його самого ось-ось розірве навпіл, але тримався. Кожен його м'яз розтягнувся, загрожуючи розривом. Раптом петля повністю його відпустила.
Маллен скотився на підлогу.
Отямився він уже при денному світлі. Закусивши вуста, Філліс бризкала йому водою в обличчя. Він закліпав, якусь мить не в змозі збагнути, де він.
— Я тут? — запитав Маллен.
— Як ти почуваєшся? — стривожено допитувалася Філліс. — Що трапилося? Любий! Давай виїдемо звідси…
— Де твій батько? — вигукнув Маллен і звівся на ноги.
— На риболовлі. Будь ласка, сядь. Я зателефоную до лікаря.
— Ні. Зачекай, — Маллен пішов у кухню.
На холодильнику стояла коробка з пирогом. Він прочитав: «Кондитерська Джонсона. Вейнсвілл, Нью-ЙорК». Велика літера K в слові «Нью-Йорк». Незначна помилка.
Де ж пан Картер? Чи справді розгадка в ньому? Маллен піднявся нагору й одягнувся. Склав коробку від пирога, запхав до кишені й поквапився до дверей.
— Ні до чого не торкайся, поки я не повернуся! — крикнув він Філліс.
Жінка побачила, як він сів у машину та виїхав на вулицю. Стримуючи сльози, вона пішла в кухню.
Маллен дістався Олд Кріка за п'ятнадцять хвилин. Зупинив авто й рушив уздовж річки.
— Пане Картере! — гукав він. — Пане Картере!
Він кричав добрі півгодини, забираючись дедалі глибше в ліс. Дерева нависали над водою, доводилося обминати їх убрід, і це добряче затримувало його. Він поспішав. Весь обляпаний, ковзаючи на камінні, намагався бігти.
— Пане Картере!
— Агов, привіт! — Маллен почув голос старого й кинувся на його звук угору течією вздовж притоки. Пан Картер сидів на крутому березі невеличкої заплави з довгим бамбуковим вудлищем у руці. Маллен підійшов до нього.
— Чудово, синку, — сказав пан Картер, — добре, що ти прислухався до моєї поради щодо риболовлі.
— Ні, — Маллен спохмурнів, — я хочу, щоб ви мені дещо сказали.
— Залюбки, — всміхнувся старий. — Що ж ти хочеш запитати?
— Чи може рибалка повністю виловити всю рибу на певному місці?
— Я такого не роблю. Але дехто, гадаю, здатен до чогось подібного.
— І ще приманка... Чи кожен гарний рибалка використовує штучні приманки?
— Я пишаюся своїми комахами, — сказав пан Картер, — намагаюся зробити їх якомога більш схожими на справжніх. Ось, наприклад, чудова копія шершня.
Він відчепив жовтий гачок від свого капелюха.
— А ось чудовий комар.
Раптом волосінь на вудці ворухнулася. Легко й упевнено старий витяг її. Він схопив форель у руку й показав Маллену.
— Мале ще — не буду його брати.
Він обережно зняв гачок, попустив волосінь і вкинув рибу в річку.
— Коли ви кидаєте їх назад — гадаєте, вони розуміють, що сталося? Можуть щось повідомити іншим?
— Ні, — похитав головою пан Картер, — нічого це їх не навчає. Трапляється, одна й та сама молода рибка потрапляє на вудку двічі й тричі. Вони повинні трохи підрости, перш ніж почнуть щось розуміти.
— Я так і думав, — Маллен глянув на старого. Навколишній світ не обходив пана Картера. Жах, який скував увесь Вейнсвілл, його не зачепив.
«Рибалки живуть у власному світі», — подумав Маллен.
— Шкода, що тебе не було тут годину тому, — сказав пан Картер. — Я підчепив такого красеня. Чудовий хлопчина, фунтів зо два. Гідний противник для такого старого бойового коня, як я! І це ж треба — зірвався. Але спіймається інший… Агов, куди ти йдеш?
— Повертаюся додому! — вигукнув Маллен, брьо-хаючись у воді. Тепер він знав, чого шукав у пана Картера, — паралелей. І тепер уже все розумів.
Безневинний пан Картер, витягуючи форель, дуже нагадував іншого, набагато сильнішого рибалку, який ловив…
— Назад, попередити інших риб! — крикнув Маллен, на мить озирнувшись, і спотикаючись, побіг попід берегом. Хоч би тільки Філліс не торкалася ні до якої їжі! Він дістав із кишені упаковку від пирога й пожбурив її якнайдалі. Ненависна приманка!
А тим часом рибалки, кожен на своїй риболовлі, знову з посмішками закинули у воду свої вудки.
Світ, який наснився
У кожному циклі нескінченності є безліч світів — AETH DE PLACITUS RELIQUAE.