Що робити зі стіною? Просте завдання для доньки ватажка бандитів! Якщо не можна обійти навколо стіни чи під стіною, то чому б не перелізти її? Для цього Флейм принесла линви, черевики, гаки, скоби, молотки, сокири — повний комплект альпіністського спорядження. Вона вирішила, що Бакстер має отримати ще один шанс на здійснення своєї мрії — і що Флейм О'Роурк Стейнмец має бути поряд з ним на цьому шляху, навіть якщо він відмовлятиметься!
Вони видиралися гладенькою поверхнею. Їх підстерігали безліч небезпек — птахи, літальні апарати, снайпери, хулігани — всі ризики непередбачуваного міста. Далеко внизу стояв старий Пабло Стейнмец із закам'янілим від жаху обличчям.
Здавалося, у цьому страшному напруженні минула вічність, поки вони досягли вершини й почали спускатися іншим боком стіни…
І раптом Флейм схибила!
Бакстер із жахом дивився, як тендітна дівчина летить на Таймс-сквер, просто на вістря автомобільної антени. Бакстер, нетямлячись, спустився і впав біля Флейм навколішки, божевільний від горя.
По той бік стіни старий Пабло відчув: сталося непоправне. Він затремтів, болісно скривився й у відчаї схопився за пляшку.
Дужі руки підвели Бакстера. Нічого не розуміючи, він дивився в червоне обличчя Федерального земельного інспектора.
Бакстер досі не тямив, що завершив перегони. Без жодних емоцій слухав повідомлення про те, що нахабство Сент-Джона спричинило бунт у гарячому бірманському кварталі Східної сорок другої вулиці й що зухвалець мусив шукати порятунку в лабіринтах руїн Публічної бібліотеки, звідки й досі не може вибратися.
Та Стів Бакстер зроду ні з кого не зловтішався, навіть якщо кара видавалася цілком заслуженою. Важливе було єдине: він переміг, діставшись Земельного управління вчасно, щоб отримати останній акр землі.
Усе це коштувало страшенних зусиль і страждань, ба більше — життя молодої дівчини.
10
Час, як то мовиться, лікує. Кілька тижнів потому Сті-ва Бакстера вже не так переслідували спогади про трагічні події під час перегонів. Урядовий реактивний літак перевіз його з родиною до міста Корморан у горах Сьєрра-Невада. З Корморану вертоліт доправив їх до призової ділянки. Худорлявий представник Земельного управління привітав їх і показав їхню нову власність.
Перед ними за огорожею, на майже вертикальному схилі, відкрилася їхня земля. Її оточували так само обгороджені ділянки, їх було багато, вони тяглися, скільки сягало око. Донедавна тут видобували корисні копалини. Нині плато мало вигляд безлічі гігантських ровів, видовбаних у ґрунті брудно-сірого, мишастого відтінку. Ні деревця, ні стеблини будь-якої трави. Був там і обіцяний будинок, точніше — хижа, що могла би простояти хіба що до першої серйозної зливи.
Бакстер кілька хвилин мовчки споглядав картину. Нарешті Адель промовила:
— Ох, Стіве.
— Я бачу, — озвався Стів.
— Оце така наша нова земля.
Стів кивнув:
— Не надто гарна, — пробурмотів він невпевнено.
— Не надто? Що ж тут вдієш? — відповіла Адель. — Вона все-таки наша, Стіве, і її цілий акр! Ми зможемо щось вирощувати тут, Стіве!
— Ну, мабуть, не відразу...
— Звичайно, я розумію! Але ми дамо раду цій землі, а потім засіємо і будемо збирати урожай! Ми будемо жити тут, Стіве! Ти ж згоден?
Стів Бакстер мовчки дивився на свою ділянку, здобуту дорогою ціною. Його діти — Томмі й маленька білява Амелія — гралися грудками землі. Державний представник прокашлявся і сказав:
— Ви й досі можете змінити своє рішення. Це вам відомо.
— Що? — стрепенувся Стів.
— Ви ще можете змінити своє рішення і повернутися до свого помешкання в місті. Я маю на увазі, дехто гадає, що тут надто вже все занедбане, типу не те, чого очікували.
— Ох, Стіве, ні! — застогнала Адель.
— Ні, тату, ні! — й собі закричали діти.
— Повернутися назад? — повторив Бакстер. — Мені таке й на думку не спадало. Я просто дивився на все це. Зроду не бачив стільки вільної землі в одному місці!
— Я вас розумію — м'яко мовив чиновник, — я тут уже двадцять років, і все одно це видовище мене вражає.
Бакстер та його дружина захоплено глянули одне на одного. Чиновник почухав носа й додав:
— Гадаю, ви більше не потребуєте моїх послуг, — і делікатно попрощався.
Стів та Адель дивилися на свою землю. Нарешті Адель озвалася:
— Ох, Стіве-Стіве! Це все наше! І все це ти виграв для нас, ти зміг зробити це сам!