Вони напружено працювали разом вже кiлька годин, але всi їхнi зусилля зводились на марне: причина зменшення швидкостi "Ренати", як i ранiше, залишалась невiдомою.
- Ми зробимо ось що, - вирiшив нарештi капiтан. - Збiльшить потужнiсть центральних дюз.
- Наскiльки?
- Поки не вiдновимо попередню швидкiсть.
- Але ж iонне паливо...
- Ми не можемо втрачати швидкiсть. Не можемо...
***
Король Стафо був пiд загрозою. Жертвою коня Карранса розкрив позицiю бiлих i тепер методично посилював натиск.
Обхопивши голову руками, Стафо низько схилився над шахiвницею. Карранса вдоволено вiдкинувся на спинку крiсла.
- Гм... Щось не бачу рятунку, - нарештi мовив Стафо.
- Зiзнаюсь, що i я такої ж думки, - вiдгукнувся Карранса.
- Однак вихiд є, - пролунав збоку впевнений голос. - I дуже простий. Погляньте-но! Слон б'є на ф7 з шахом, причому є два варiанти. Або ж чорнi вiзьмуть жертву i поб'ють слона, або вiдходять королем... - Гнучкi щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фiгури, показуючи варiанти.
- Чекай, чекай, - зрадiло мовив Стафо, - далi я сам бачу. Я роблю нiчию вiчним шахом. Тiльки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скiльки разiв ми домовлялися, щоб ти нiкому не пiдказував.
- Я пiдказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, вiдповiв Роб.
- Тебе нiколи не переспориш, ти залiзний, - зауважив Стафо, складаючи шаховi фiгури в коробку.
- Ось що, Роб, - сказав Карранса, пильно дивлячись в iлюмiнатор, принеси нам по склянцi чаю.
Роб нечутно вислизнув з каюти.
- Чого це ти сьогоднi похмурий? - Стафо поклав руку на плече Карранси. - Жалкуєш, що втратив виграш?
- Нi, що ти.
- Може, щось трапилось на чергуваннi?
- Та нi, чергування тут нi до чого. Поясни-но менi краще одну рiч... перевiв на iнше розмову Карранса.
В цей час розчинились дверi i в каюту ввiйшов Роб. Вiн обережно поставив на звiльнений шаховий столик тацю з склянками.
- Ага, ти щось хотiв? - спитав Стафо, пiдсовуючи Каррансi склянку.
Але Карранса вiдповiсти не встиг. Злегка клацнув вiдеофон, i пролунав ледь хриплуватий капiтанiв голос.
- Пiлот Карранса, негайно зайдiть в головну рубку.
На ходу пiдсмикнувши застiбку комбiнезона, Карранса кинувся до виходу. Згiдно суворої iнструкцiї, виходити з каюти в коридор можна було тiльки в наглухо закритому комбiнезонi з спецiальним приладом, що захищав од випромiнювання. В цьому районi Простору, де перебувала "Рената", космiчнi променi - цi "вiчнi мандрiвники" Всесвiту - були надзвичайно iнтенсивнi...
Капiтан зовнi був спокiйний.
- Ну, як вiдпочили?
- Трохи, - вiдповiв Карранса.
- Погляньте, - Петро Брагiн кивнув на спiдометр.
Години зо двi тому, коли Карранса з наказу капiтана збiльшив потужнiсть центральних iонних двигунiв, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалi спiдометра. Тепер крапка знов, нiби нехотя, вiдповзла вбiк од вертикалi.
- Давайте ще раз перевiримо як слiд прилади.
- А коли знову... - не втримався Карранса.
- Тодi повiдомимо про гальмування "Ренати" всьому екiпажу, - рiшуче вiдповiв капiтан.
***
Марiя Аверiна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробiолога "Ренати", вистачало. її давно вже цiкавила проблема рiзних форм життя в космосi. Марiя ретельно дослiджувала численнi метеорити i мiкрометеорити, вiддаючи улюбленiй справi кожну вiльну хвилину. Багато оригiнальних зразкiв дiставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолiтки - Стафо лише на рiк старший за Марiю.
Марiя, заклопотана дослiдом, не вiдразу звернула увагу на сяючий екран вiдеофона.
- Всьому екiпажу "Ренати"... Всьому екiпажу "Ренати"... Наказую негайно зiбратись у Великiй каютi. Нагляд i контроль доручити кiберсхемам...
Марiя трохи загаялася з термостатами. Встановивши суворо стацiонарний режим на головнiй установцi, дiвчина накинула на легеньке ситцеве плаття червону шерстяну кофту, натягнула зверху сiрий комбiнезон. Затим вибiгла з бiолабораторiї i, ставши на стрiчку транспортера, натиснула кнопку.
У Великiй каютi вже зiбрались усi члени екiпажу, i Марiя примостилася ззаду.
- ...Збiльшення потужностi iонних дюз аж на двадцять одиниць теж нiчого не дало, - говорив капiтан. - Головна небезпека в тому, що ми нiчого не знаємо про причини гальмування "Ренати". Жоден прилад не показав вiдхилень од норми. Таке становище. Перш нiж щось вирiшувати, я хотiв би порадитись з вами. Прошу висловлюватись.
Обговорення тривало хвилин двадцять. Вирiшили бiльше не гаяти часу на виявлення причин гальмування.
- Таким чином, - пiдсумував капiтан, - ще раз спробуємо вирватися з небезпечної зони. Через десять хвилин всi двигуни "Ренати" буде ввiмкнуто на повну потужнiсть. Наказую всiм одягнути протиперевантажнi костюми й зайняти свої мiсця. Оголошую готовнiсть номер один!..
- Марiє, - Стафо зупинив дiвчину, котра разом з усiма поспiшала до виходу. - Пiдемо зi мною?
- Куди?
- В рубку-два. Розумiєш, там є зайве протиперевантажне крiсло, ну, i, крiм того, ми будемо разом. Тобi ж зовсiм не обов'язково зараз бути в бiолабораторiї. Ходiмо?
Дiвчина на секунду завагалась.
- Нi, Стафо... Менi потрiбно ще убезпечити вiд перевантаження свою установку. Я не можу...
В головнiй рубцi настала тиша. Чуткi удари хронометра видавались дуже гучними.
- Залишається двi з половиною хвилини, - мовив капiтан. - Доповiдайте про готовнiсть.
- Готовий! - сказав Карранса, завмерши бiля пульту управлiння.
- Готовий! - доповiв Стафо, не вiдриваючи погляду од свого штурманського екрана.
- Готовий, - пробасував Iван Скала, гравiст, людина з "залiзними нервами", як називали його товаришi.
- Готовий, - вiдгукнувся телерадист Лiно Вара, вiдкинувши з лоба непокiрний юнацький чуб.
Петро Брагiн востаннє глянув на шкалу спiдометра, Клята оранжева крапка змiстилась уже так далеко, що мiж нею й вертикаллю вiльно лягли б двi долонi.
- Ввiмкнути дюзи! - скомандував капiтан, i Карранса повернув до краю рукоятку потужностей.
Густа хвиля ваги навалилась на людей, наливаючи свинцем кiнцiвки, притискаючи до спинки протиперевантажного крiсла. На автоматично ввiмкнутому екранi огляду перед капiтаном виник стрiмкий силует "Ренати". З усiх її дюз вилiтало слiпуче полум'я, язики якого тягнулись на багато десяткiв кiлометрiв. Кущики антен кругового спостереження на боках i на носi "Ренати" рiвномiрно обертались, посилаючи зображення на екрани головної рубки. Все було як звичайно. Незвичайним було лише одне: загальна потужнiсть двигунiв зовсiм не вiдповiдала фактичнiй силi ваги. При такiй потужностi у випадку вiльного руху ракети людей буквально втиснуло б в спинки крiсел. Прискорення повинно було скласти величину щось коло 5 "ж", а тим часом стрiлка прискорення показувала ледве 1,9. Здавалось, хтось прив'язав ззаду до "Ренати" мотузку й утримує зорелiт. Петро Брагiн не вiдривав очей од оранжевої плями. Хвилини минати так довго, що, здавалось, час застиг.