— А ось і смакота! — вигукнула Клеманс, розгортаючи новий клунок.
Жервеза, охоплена раптовим почуттям відрази, відсахнулася.
— Клунок пані Ґодрон, — мовила вона. — Я більше не хочу прати її речей, потрібно вигадати якусь причину... Ні, я не перебірливіша за інших і за своє життя торкалася досить огидних речей, але це вже занадто, понад мої сили. Мені від нього всі нутрощі виверне... Що ж ця жінка робить, доводячи білизну до такого стану?!
Жервеза попросила Клеманс поквапитися. Але та продовжувала обговорювати кожну річ, пхала пальці в усі дірки, роблячи відверті натяки щодо білизни, якою вимахувала, мов стягом, що уславлював гидь. Тим часом навколо Жервези виростали справжні кучугури. Сидячи скраю табуретки, вона поступово щезала серед сорочок і спідниць. Перед нею купчилися простирадла, панталони, скатертини — справжня гора брудного шмаття, в якій вона й далі порпалася з оголеними руками, оголеною шиєю, з прилиплими до скронь пасмами білявого волосся, ще більш розпашіла й розімліла. Жервеза знову спокійно всміхалася, забувши про білизну пані Ґодрон, не відчуваючи більше її смороду, перебираючи рукою, як уважна й дбайлива господиня, навалені купи, щоб перевірити, чи все правильно. Зизоока Оґюстіна, яка полюбляла підкидати кокс у піч цілими совками, щойно засипала його стільки, що чавунні пластинки розжарилися до червоного Скісне проміння сонця било у вітрину, уся пральня ніби палала. Тоді в Купо, який від страшенної спеки сп’янів ще дужче, стався раптовий напад ніжності. Розкривши обійми, до краю зворушений, він підійшов до Жервези.
— Добра ти в мене жінка, — затинався Купо. — Дай-но я тебе поцілую.
Він рушив до неї, але зашпортався у спідницях і мало не впав.
— От же реп’ях! — не зозла мовила Жервеза. — Постій спокійно, ми вже закінчуємо.
Ні, він хоче її поцілувати просто зараз, він має це зробити, бо дуже її любить. Отак белькочучи, Купо, що вже був вибрався з купи спідниць, гепнувся на купу сорочок. Не втримавшись на ногах, він упав ницьма, зарившись носом у білизну. Жервеза, якій починав уриватися терпець, штовхнула його й крикнула, що він усе тут переплутає. Але Клеманс і навіть пані Пютуа стали на його захист. Врешті-решт, він був люб’язним і хотів її поцілувати. Нічого б не сталось, якби вона дозволила йому це зробити.
— Вам дуже пощастило, пані Купо! — мовила пані Біжар, чоловік якої, слюсар-п’яниця, повертаючись додому, щовечора лупцював її до смерті. — Якби мій поводився так само, коли приходить під джмелем, то була б справжня радість.
Жервеза, заспокоївшись, уже жалкувала, що так була скипіла. Вона допомогла Купо звестися на ноги, а потім усміхнулася й підставила йому щоку. Та бляхар, нікого не соромлячись, схопив її за груди.
— Правду кажучи, — бурмотів він, — твоя білизна страшенно тхне! Але, бач, я однаково тебе люблю.
— Облиш мене, припини лоскотати, — кричала вона, сміючись іще голосніше. — Який же ти телепень! Як можна бути таким дурнуватим!
Купо міцно обійняв її і навіть не думав відпускати. Вона здалась на його ласку, відчувши легке запаморочення від важкого запаху білизни, і навіть винний чоловіків віддих не був їй огидним. А міцний поцілунок, у якому злилися їхні вуста в осередді цього бруду, став ніби першим гріхом, початком повільного занепаду всього їхнього життя.
Тим часом пані Біжар зав’язувала клунки з білизною і розповідала про свою донечку, яку звали Елалі. Дитині виповнилося всього два рочки, але вона була такою розумницею, просто як доросла жінка. Її можна було спокійно залишати саму: вона ніколи не плаче й не грається сірниками. Нарешті пані Біжар винесла один по одному клумаки з білизною, зігнувшись навпіл під їхньою вагою. Її обличчя пішло фіолетовими плямами.
— Нема вже сили терпіти, ми тут засмажимося, — сказала Жервеза, витираючи піт з обличчя, перш ніж знову взятися до чепчика пані Бош.
Помітивши, що піч розжарилася до червоного, усі заговорили, що Оґюстіні треба дати добрячого прочухана. Праски теж уже стали червоними. Що за бісова дівка! Щойно обернешся до неї спиною — одразу ж учинить якусь капость. Тепер треба чекати чверть години, перш ніж можна буде взяти до рук праски. Жервеза присипала вогонь двома невеликими совками попелу. Окрім того, вона надумала почепити на латунний дріт під стелею кілька простирадл, що замість завісок затуляли б від них сонце. У пральні стало набагато ліпше. Щоправда, спека нікуди не зникла, однак можна було уявити себе у спальні за запиналом, крізь яке струменіло біле світло, або в якійсь схованці, далеко від усього світу, хоча крізь простирадла з вулиці й долинали квапливі кроки людей по тротуару. Також тепер можна було почуватися вільніше. Клеманс скинула блузку. Купо ніяк не хотів іти спати, тож йому дозволили залишитися, але він мусив пообіцяти, що спокійно сидітиме в кутку, бо зараз не та година, щоб байдики бити.
— Що та паразитка знову зробила з моїм «поляком»? — буркотіла Жервеза, маючи на увазі Оґюстіну.
Завжди, коли шукали маленьку праску, знаходили її в геть неочікуваних місцях, куди кляте дівчисько, були переконані прачки, ховало її з капості. Жервеза нарешті докінчила прасувати підкладку чепчика пані Бош. Потім узялася до мережива, розтягувала його рукою, розпрямляла, злегка притискаючи праскою. Цей чепчик був пишно оздоблений шлярками, прошвами, рюшами і вишивкою. Жервеза мовчки старанно працювала, розгладжуючи шлярки і прошви на «півнику» — залізному яйці, насадженому на стрижень з дерев’яною підставкою.
Запанувала глибока тиша. Протягом якогось часу було чути лише приглушене покривалом постукування прасок. По обидва боки великого квадратного столу господиня, дві наймички й учениця стояли, зігнувшись, і, поглинуті роботою, безперестанку водили туди-сюди руками. У кожної під правою рукою була підставка, пласка випалена цеглина, на яку ставили праски. Посеред столу стояла глибока тарілка з чистою водою, у якій скраю лежали ганчірка і маленька щіточка. У банці з-під заспиртованих вишень пахтів букет розкішних лілій. Білосніжні квіти перетворювали цей закуток на королівський сад. Пані Пютуа почала давати раду білизні з кошика, який приготувала для неї Жервеза. Там були серветки, панталони, блузи, манжети. Оґюстіна вовтузилася з панчохами й хустинками і, задерши голову, зацікавлено спостерігаючи за великою мухою, що літала попід стелею. А довготелеса Клеманс, якщо рахувати від ранку, вже впоралася з тридцятьма чотирма чоловічими сорочками.
— Тільки вино, ніякого спотикачу! — несподівано промовив бляхар, відчувши необхідність виголосити свій рішенець. — Спотикач дуже п’янить, його мені не треба!
Клеманс шкіряною ручкою з жерстяною обшивкою узяла з печі праску і піднесла її до своєї щоки, щоб переконатися, що та достатньо гаряча. Почовгала нею по підстилці, обтерла ганчіркою, що висіла в неї на поясі, і взялася до тридцять п’ятої сорочки, почавши прасування з кокетки та рукавів.
— Чи ти ба! — мовила вона за якусь хвилину. — Пане Купо, маленька чарчина запридуху нікому не зашкодить. От мене вона нівроку звеселяє... До того ж, що швидше наберешся, то веселіше буде. Ох! Я не морочу собі цим голову, бо знаю, що недовго мені ряст топтати.
— Як же ви надокучили своїми балачками про смерть! — перебила її пані Пютуа, яка не любила говорити про сумне.
Купо підвівся і, вважаючи, що його звинувачують у тому, нібито він пив горілку, почав сердитися. Він присягався своєю головою, головою дружини і своєї дитини, що не спожив ані краплі оковитої. Тоді підійшов до Клеманс і дихнув їй в обличчя, щоб вона пересвідчилася в цьому. Потім, впершись носом у її голі плечі, він почав хихотіти. Йому закортіло побачити більше. Клеманс, склавши спинку сорочки вдвоє і пройшовшись праскою з обох боків, саме працювала над манжетами й коміром. Через Купо, який і далі підбивався до неї, вона зробила зайву складку й мусила взяти щіточку, що лежала скраю глибокої тарілки, щоб нею накрохмалити те місце.