Матінка Купо ніколи не наважувалася заговорити про це прямо. Але після однієї сварки, коли прачка напалася на неї, стара не пошкодувала натяків. Сказала, послуговуючись гострими слівцями старої жилетниці, що знає геть дурнуватих чоловіків і дуже спритних жінок. Першого разу Жервеза лише мовчки витріщалася на неї. Потім, так само уникаючи прямоти, вона почала боронитися загальними фразами. Мовляв, коли в жінки не чоловік, а п’яниця й нечупара, що живе в багнюці, її не слід винити за те, що вона шукає чистоти деінде. А згодом пішла ще далі й дала зрозуміти, що Лантьє так само був її чоловіком, як і Купо, а можливо, навіть більшою мірою. Адже вона жила з ним ще з чотирнадцяти років. І хіба не від нього в неї було двійко дітей? Отож-бо! Такі обставини її виправдовують, і ніхто не сміє кинути в неї камінь. Проти поклику природи ти безсилий. Тож нехай краще її не діймають. Вона швидко знайде, чим відповісти кожному. Вулиця Ґут-д’Ор не така вже й чиста! Пані Віґуру з ранку до вечора перекидається на своєму вугіллі. Пані Леонґр, жінка бакалійника, спить зі своїм дівером, довготелесим слиньком, якого й лопатою ніхто не підібрав би. Годинникаря навпроти, цього манірного пана, ледве не кинули за ґрати за найгіршу розпусту: злигався з власною донькою, безсоромницею, що тягалася по бульварах. І широким жестом обвела весь квартал. Жервеза могла цілими годинами перебирати брудну білизну всього цього юрбища, людей, що спали, як бидло, вкупі — батьки, матері, діти — й вовтузилися у власних нечистотах. О! Вона знала чимало, цим свинством смерділо звідусіль, воно отруювало все довкола! Так-так, не такі вже й чисті чоловіки та жінки в цьому закутку Парижа, де через злидні всі тісняться одне на одному! Якби тих і тих кинути до одної ступи, то витовкли б доста кізяків, щоб угноїти весь вишняк на рівнині Сен-Дені.
— Краще хай не плюють у криницю, бо доведеться води напитися, — кричала вона, коли їй зовсім допікали. — У своїй норі кожен сам собі пан, чи не так? Якщо хочете жити, як вам подобається, то не заважайте іншим жити, як їм хочеться... Своїм життям я задоволена, аби тільки мене не поливали брудом люди, які сидять у ньому з головою.
А коли одного дня матінка Купо висловилася ясніше, вона крізь зуби процідила:
— Ви лежите в ліжку й зловживаєте цим... Послухайте, ви чините неправильно, обмовляючи мене, адже ви ж чудово бачите, що я добре до вас ставлюся, і я ніколи не дорікала вам тим, як ви жили! О! Я знаю, як весело вам велося — двоє чи троє коханців ще за життя старого Купо... Не треба, не кашляйте, я вже все сказала. І зробила це тільки для того, щоб ви дали мені спокій, от і все!
Стара мало не задихнулася. Наступного дня, коли Жервези не було вдома, до них зайшов забрати материне прання Ґуже. Матінка Купо погукала його до себе й довго тримала біля свого ліжка. Вона добре знала про ковалеву приязнь, бачила, що останнім часом він ходив понурий і сумний, підозрюючи, мабуть, про огидні речі, що тут відбувалися. Отож, аби побалакати, а заразом і помститися невістці за вчорашню сварку, вона розповіла йому всю правду, плачучи й нарікаючи, ніби найбільше прикрощів їй завдавала негідна Жервезина поведінка. Виходячи з комірчини, Ґуже хитався, хапаючись руками за стіни, він задихався від горя. А коли прачка повернулася, матінка Купо крикнула до неї, що пані Ґуже просила її негайно прийти, з випрасуваними речами чи ні; вона була такою збудженою, що Жервеза одразу відчула підступ і здогадалася, що на неї чекає сцена, яка загрожує їй величезними неприємностями.
Геть пополотніла, з потерплими руками й ногами, вона склала білизну в кошик і пішла. За останні роки Жервеза не повернула Ґуже ані су. Борг досі сягав чотирьохсот двадцяти п’яти франків. Щоразу вона брала гроші за прання й говорила, як їй незручно. Їй і справді було дуже соромно, бо виходило, ніби вона зловживала ковалевою дружбою, щоб оббирати його. Купо, не такий совісний, насміхався з неї і казав, що Ґуже може облапати її в якомусь закапелку, зменшивши їхній борг. Але вона, хоч і опустилася до стосунків з Лантьє, обурювалася, запитуючи чоловіка, невже йому хочеться їсти хліб, зароблений таким чином. Вона нікому не дозволяла говорити зле про Ґуже; її ніжні почуття до коваля лишались немов останнім прихистком її честі. І кожного разу, коли відносила білизну цим добрим людям, вона відчувала, як стискалося її серце, щойно ступала на першу сходинку в їхньому будинку.
— А! Нарешті прийшли! — стримано мовила пані Ґуже, відчинивши Жервезі двері. — Як настане мій час помирати, я вас пошлю по смерть.
Зніяковіла Жервеза ввійшла, не наважившись навіть пробелькотіти слова вибачення. Тепер вона була не такою пунктуальною, ніколи не приходила вчасно, часом змушуючи клієнтів чекати по тижню. Мало-помалу вона геть занехаяла роботу.
— Ось уже тиждень я на вас чекаю, — вела далі мереживниця. — А ви мені постійно брешете, посилаєте до мене свою ученицю розповідати всілякі байки: мою білизну саме прасують, мені її принесуть того ж таки вечора, або ж сталася якась пригода — клунок впав у відро, чи щось інше. А я тим часом марно гаю цілий день, чекаючи, що мені принесуть випрані речі, хвилююся. Така робота нікуди не годиться... Гаразд, погляньмо, що там у кошику. Сподіваюся, все на місці? Ви принесли пару простирадл, які тримаєте у себе вже цілий місяць, і сорочку, що лишилась у вас з останнього разу?
— Так, так, — прошепотіла Жервеза, — сорочка тут. Ось вона.
Пані Ґуже страшенно обурилася. То була не її сорочка, вона їй не потрібна. Підсовувати чужу білизну — що за неподобство! Минулого тижня вона отримала дві хустинки без своєї мітки. Вона не має жодного бажання отримувати бозна-чию білизну. До того ж вона дуже дорожить своїми речами.
— А простирадла? — знову заговорила вона. — Загубилися, так?.. Що ж, моя дорогенька! Доведеться вам постаратися, бо хай там що, а я хочу, щоб завтра вранці вони були в мене, зрозуміли?!
Запала тиша. Та найдужче Жервезу бентежили прочинені двері до кімнати Ґуже, які вона весь час відчувала за своєю спиною. Коваль мав бути там, вона про це здогадувалася; як же прикро, що він чув усі ці заслужені докори, на які їй нічим було відповісти! Вона тихенько з усім погоджувалася, похиливши голову, і якомога швидше викладала білизну на ліжко. Та коли пані Ґуже взялася переглядати речі, знову почалася морока. Вона по черзі брала їх і відкидала, кажучи:
— Ах! Не та вже у вас рука, що раніш. Тепер не кожного разу вас і похвалиш... Атож, нині ви партачите, псуєте білизну... Ось подивіться-но на цю манишку, вона спалена, праску знати на кожній складці. А ґудзики? Їх повідривано. Не знаю, що ви там у себе робите, та всі ґудзики кудись зникають... А за цю кофтинку я вам не платитиму. Ось погляньте на це. Бруд на ній так і лишився, ви його просто порозмазували. Ні, красно дякую! Якщо білизна не чистіша...