— Диви! Та це ж моя стара! — вигукнув бляхар, мало не вдавившись зі сміху. — Оце втнула так втнула! Хіба ж не кумедія?!
Халява, Вишкварок, Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, — усі зайшлися реготом. Так, це видалось їм кумедним, але вони самі не знали чому. Жервеза, трохи приголомшена такою реакцією на її з’яву, застигла на місці. Купо був нібито в доброму гуморі, тож вона зважилася сказати:
— Чуєш, ми вже маємо йти. Треба поквапитися. Ми ще встигнемо щось побачити.
— Я не можу встати, я прилип. Ну справді! — продовжував жартувати Купо. — Спробуй сама — і побачиш. Потягни мене за руку з усієї сили, чорт забирай! Ще сильніше, ну ж бо!.. Бачиш, це той пройдисвіт, дядько Коломб, прикрутив мене до свого ослона.
Жервеза підіграла йому, а коли відпустила руку, всі товариші у захваті від жарту так і зайшлися сміхом. Вони згиналися навпіл, хапалися один за одного, ревіли й тряслися, як віслюки, коли їх вичісують. У бляхаря від сміху рот роззявився так, що аж горлянку стало видно.
— Бісова дурепо! — нарешті мовив він. — Сядь посидь хвилинку. Це куди ліпше, ніж теліпатися під дощем... Так, я не прийшов, бо в мене були справи. І нічого губи копилити, марно не старайся... Ану посуньтесь там, чуєте?
— Якщо пані зволить сісти мені на коліна, так їй буде набагато м’якше, — галантно запропонував Халява.
Жервеза, щоб не привертати до себе уваги, взяла стілець і сіла за три кроки від столика. Вона поглянула на те, що пили чоловіки, — це була якась гірка настоянка, що ніби золотом сяяла в склянках. По стільниці розтеклась невеличка її калюжка. Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, вмочував у неї палець і, не припиняючи розмови, виписував великими літерами жіноче ім’я «Елалі». Вишкварок здався їй дуже охлялим, худішим за тичку. У Халяви ніс розцвів і став синій, як бузина. Усі четверо замурзані, з огидними бородами, кошлатими й замизканими, як віники, якими чистять нічні горщики, вони не соромилися своїх подертих сорочок і вимахували бруднющими руками з грязюкою під нігтями. Та насправді з ними ще можна було показуватися на людях, бо цмулили вони години з шостої, тож вигляд мали все-таки пристойний, хіба що трохи посоловіли. Жервеза помітила, як двоє якихось чоловіків впивалися біля шинкваса. Вони були такі п’яні, що, сподіваючись промочити горло, перехиляли склянки повз рота, обливаючи сорочки. Дебелий дядько Коломб протягував свої здоровенні руки — гордість і честь закладу — і спокійно наливав одну за другою. Було дуже душно, дим з люльок здіймався до сліпучого газового світла, де кружляв, як пил, огортаючи відвідувачів дедалі густішою імлою. З цього туману долинав оглушливий і невиразний гамір, хриплі голоси, дзвін склянками, лайка та грюканина кулаків, схожа на вибухи. Жервеза, зіщулившись, з-під лоба споглядала все це видовище, що аж ніяк не могло веселити жінку, тим паче незвиклу до такого. Вона задихалася, очі пеком пекли, голова обважніла від алкогольних випарів, що ними була просочена вся зала. Раптом Жервезу охопило якесь страшенно неприємне відчуття. Обернувшись, вона побачила позаду себе лембик, апарат для споювання, що працював за склом у маленькому дворику, гулко стугонячи своїм пекельним начинням. Мідні трубки у присмерковому світлі тьмяно полискували і лише на згинах спалахували червоним відблиском, а тінь від пристрою, лягаючи на дальню стіну, вимальовувала якихось потворних хвостатих чудовиськ з роззявленими пащеками, що ніби хотіли поглинути всіх присутніх у шинку.
— Слухай, балакухо, та годі тобі вже киснути! — вигукнув Купо. — Ми, знаєш, з нудьгарями не панькаємося!.. Що питимеш?
— Нічого, звісно, — відповіла прачка. — Я ще не вечеряла.
— Тим паче! Крапля випивки — чудове підкріплення.
Але вона й далі супилася, тож Халява знову виявив свою галантність.
— Пані, напевно, любить щось солоденьке, — пробурмотів він.
— Я люблю чоловіків, які не напиваються, — сердито відказала вона. — Атож, люблю, коли платню приносять додому і тримають слово, якщо вже його дали.
— Он воно що тебе муляє! — сказав бляхар, не припиняючи зубоскалити. — Хочеш отримати свою пайку? То чого ж ти, дурна макітро, відмовляєшся від частування? Пий-но: то сама користь.
Жервеза пильно й серйозно подивилася на нього, — глибока борозна темною смугою перетяла їй чоло, — і повільно відповіла:
— Гаразд! Твоя правда, це таки непогана думка. Якщо вже так, то пропиватимемо грошенята разом.
Вишкварок підвівся і пішов по склянку ганусівки для неї. Жервеза підсунула стілець до столу. Потягуючи ганусівку, вона раптом пригадала, як колись давно, коли Купо до неї залицявся, вони у цьому самому шинку, сидячи в куточку біля дверей, їли заспиртовані сливи. Тоді вона скуштувала тільки ягоди, а настоянку пити відмовилася. А тепер ось п’є. О! Вона дуже добре себе знає — наскільки їй бракує сили волі. Достатньо було лише її підштовхнути, щоб вона з головою поринула в пиятику. Ганусівка, до речі, здалась їй дуже смачною, хіба що трохи засолодкою. Жервеза посьорбувала свій напій і слухала, як Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, розповідав про свої стосунки з товстухою Елалі, що торгувала на вулиці рибою. Ця капосна баба винюхувала його в будь-якій винарні і заявлялася туди разом зі своєю тачкою. Марно товариші попереджали й ховали свого друга: Елалі однаково його знаходила, а вчора навіть дала камбалою по пиці, щоб знав, як прогулювати роботу. Ото справжня кумедія! Вишкварок і Халява рвали животи з реготу, плескали Жервезу по плечах, і вона теж мимоволі засміялася, ніби від лоскоту. Їй порадили брати приклад з товстухи Елалі: носити із собою праски й, запопавши Купо, просто на цинкованому столику в шинку прасувати йому вуха.
— Оце так-так! — вигукнув Купо, перевернувши догори денцем склянку, що її спорожнила Жервеза. — Добряче смикнула! Лиш погляньте, хлопці, як швиденько впоралася.
— Пані повторити? — запитав Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся.
Ні, їй було досить. Щоправда, Жервеза вагалася. Від ганусівки їй млоїло на серці. Треба було ліпше випити чогось міцнішого, щоб погамувати шлунок. Вона крадькома поглядала на машину для споювання, яка працювала позаду неї. Від вигляду цього триклятого казана, круглого, як черево багатія, з видовженим і крученим носом, у неї по спині пробігав холодок, страх перемішувався з бажанням. Металеві нутрощі величезної страховини були схожі на мідні кишки якоїсь відьми, що крапля за краплею випускала вогонь зі своєї утроби. Справжнє джерело отрути, безсоромна й мерзотна діяльність, яку варто було б у погребі ховати! Але разом з тим їй хотілося встромити туди носа, вдихнути алкогольного запаху, скуштувати тієї гидоти, хай би навіть язик попекло й шкура з нього злізла, як з помаранча.
— А що це ви таке п’єте? — з цікавістю запитала вона чоловіків, світячи очима, що загорілися від вигляду золотої рідини у їхніх склянках.
— Це, стара, — відповідав Купо, — трунок дядька Коломба... Годі тобі комизитися. Зараз дамо покуштувати.
Коли принесли склянку сивухи і від першого ковтка Жервезі зсудомило щелепи, бляхар, ляскаючи себе по стегнах, проказав:
— Ба! Обпекло тобі горлянку!.. А ти ковтай одним махом. З кожною склянкою лікар біднішає на шість франків.
Після другої склянки Жервеза перестала відчувати голод, що досі її немилосердно терзав. Вона помирилася з Купо й більше не сердилась, що він не дотримав свого слова. До цирку вони підуть іншим разом: не такі вже й кумедні ті фіглярі, що скачуть на конях. У дядька Коломба на голову не капає — тепло й затишно, а якщо гроші й підуть на оковиту, то принаймні для свого шлунка, що сповниться прозорої, блискучої, як золото, рідини. Ет! Хай усе йде до дідька! Її життя не було щедрим на втіхи; до того ж їй здавалася втішною думка тринькати гроші нарівні з Купо. Якщо їй тут добре, то чому б і не лишитися? Хай хоч стріляють — вона не зрушить з місця, де так зручно вмостилася. Вона геть розімліла в теплі й добрі, корсаж прилип їй до спини, блаженство посягло її, скувавши руки й ноги. Обіпершись ліктями на стіл, вона сміялася сама до себе й порожнім поглядом водила по залі: її дуже веселили двоє чоловіків за сусіднім столиком, вайло та курдупель, які так повпивались, що почали цілуватися. Так, Жервезі все здавалося кумедним у «Пастці»: вона сміялася з круглого, як місяць у повні, обличчя дядька Коломба, справжнього міхура зі смальцем, з відвідувачів, що смоктали свої носогрійки, кричали й плювалися, з яскравих газових ріжків, світло яких вигравало на дзеркалах і пляшках з алкоголем. Запах у шинку більше не був їй огидним; навпаки, він приємно лоскотав ніздрі, ба навіть здавався приємним; Жервезині повіки приплющилися, дихала вона помалу, але не задихалася, насолоджуючись розкошами лінивої дрімоти, що найшла на неї. А після третьої склянки Жервеза опустила голову на руки і вже не бачила більше нікого, крім Купо та його товаришів. Вона сиділа з ними лицем до лиця, присунувшись зовсім близько, так, що в неї аж щоки пашіли від їхнього віддиху, і роздивлялася їхні брудні бороди, немов рахувала в них волосини. Тепер усі були дуже п’яні. Халява сидів з люлькою в зубах і пускав слину, мовчазний і серйозний, як сонний бик. Вишкварок розповідав про те, як він одним духом випивав цілу пляшку: затиснув її зубами, перехилив просто в горлянку і вицмулив. Суха Горлянка, або ж П’ю Не Нап’юся, сходив до шинквасу по колесо фортуни й сів грати з Купо на випивку.