«Наче дикі коти шматували», — казав технікам і гримерам відповідальний робітник сцени.
І багатозначно мружив очі.
Того вечора, коли Антон із Назаром улаштували в монтажній whiskey party, до одного з найтемніших альковів каптьорки забралися дві молоді жінки. Тут, між високим стелажем і пірамідою порожніх ящиків, вони зручно влаштувалися на рулонах синтепону, запалили ароматичну свічку, поставили на підлогу пляшку вермуту та порожню банку з-під розчинної кави. Мовчки, передаючи одна одній, викурили довгу сигарілуз пластмасовим мундштуком.
— Я тобі вдячна, — сказала Христина.
Вона відпила. Просто з пляшки. І передала її Мілі.
— За що?
— Якби ти не погодилася...
— Я ж погодилася не для того, щоби тебе підтримати. — Міла приклала скло до губ; здалося, що вона вагається — пити чи не пити, але за мить дівчина закинула голову й одним рішучим ковтком залила в себе ледь не чверть пляшки. Облизавши губи, Міла додала: — Отже, мала, нема за що дякувати.
— А чому ж ти тоді погодилася?
— Дурне питання.
— Не розумію.
— А треба?
— Я тобі подобаюся? — Язик Христини повільно пройшовся від одного кутика губ до іншого.
Міла всміхнулася.
Відсторонено. Із космічної відстані.
— Я, бля, туплю, вибач. — Христина потягнулася за пляшкою.
— Не вибачайся. — Міла перехопила руку дівчини, подивилася їй в очі. — Ніколи не вибачайся, чуєш?
— Ти...
— Одні діють, щоби бути такими, як усі, а інші — бути не такими, як усі. Я — інша.
— Я теж.
Христина пересіла ближче до Міли й потягнулася губами до її обличчя. Та не опиралася. Дівчата злилися в довгому поцілунку.
Відірвавшись від губ Міли, Христина прошепотіла:
— У тебе були дівчата?
— Були.
— Гарні?
— Дорослі.
— Мамочки?
— Секс — як та срана школа. — Міла розщепнула блузку, зняла, взяла руку дівчини і поклала її долоню собі на груди. — Є учні, є вчителі.
— А завучі?
— І завучі, і директор. — Тіло Міли ледь здригнулося.
У Христини були холодні долоні.
— Вони ставили тобі дванадцятки? — Її пальці торкнулися Мілиного соска.
— Вони улітали на рожеві планети.
— Рожеві планети... — Пальці Христини помандрували нижче. — А я все по землі повзаю.
— Поки ще.
— Поки ще. — Христина підвелася з рулону, стягнула із себе футболку, зняла бюстгальтер і розщепнула джинси. — Поки ще.
— Поки ще, — тихо повторила Міла, дивлячись на голу Христину. — Давай зіграємо у гру, — сказала вона й також звільнилася від одягу.
Відтак розпустила волосся плечима, встала перед Христиною і повільно повернулася, демонструючи їй все своє тіло. Стрункі ноги. Плаский живіт із виразним рельєфом м’язів. Спадисті плечі. Сильні стегна, які її вітчим називав «планетарними». Груди тієї задерикуватої форми, за якою полювали наслідувачі Модильяні.
— У гру? — Погляд Христини обмацував плечі, стегна і ноги Міли.
— Кожна собі уявляє, як воно має початися і з чого.
— Так.
— У кожного свої фантазії. — Міла змінила позу так, щоби відкрити очам Христини найінтимніше. І найдостойніше за формою, як казали їй старіючі колекціонери. Зустрілася з нею поглядом і зрозуміла, що та оцінила.
— Так, — прошепотіла Христина.
— Я буду робити все так, як ти собі уявила, і все, що ти уявила. — Міла поклала руку на своє межиніжжя. Не відриваючи погляду від обличчя Христини, повільно перебираючи пальцями, вона зволожила вказівний та середній і ще повільніше облизала їх. — І що би ти собі не уявляла, я все це зроблю. Усе, що ти придумаєш. Усе, чого ти від мене забажаєш. Не обмежуй себе.
— А якщо тобі буде незручно?
— Не буде.
— Але...
— Не обмежуй себе.
— Ти ж не знаєш, про що я фантазую.
— Не обмежуй. — Міла впала перед Христиною на коліна, її язик атакував нижні губи дівчини, ковзнув клітором, стрибнув глибше, до розпеченої вологи її тіла.