На широкому підвіконні одного зі скляних анклавів сиділа ведуча і втикала у смартфон. Вона бурмотіла нерозбірливі прокляття, вмикала й вимикала режим «селфі», користуючись фронтальною камерою замість дзеркала. То телефонувала туди, де їй не відповідали, то переглядала старі повідомлення у вайбері.
Якби хтось заглянув до туалету тієї години, то здивувався би безладдю, що панувало навколо вродливої і доглянутої жінки. Плетена торбинка від Balmain шматою звисала з підвіконня. Косметичка, зарядні пристрої, лак для волосся, павербанк, упаковка вологих серветок, щітка для волосся та кишенькова фляжка випали з торбинки, утворивши щось проміжне між хаосом і композицією, складеною для написання постмодерного натюрморту. Доповнювала її недопита пляшка.
Не дочекавшись відповіді на чергове послання, ведуча голосно матюкнулася, відпила з пляшки, знову поглянула на екран і кинула смартфон на підвіконня.
— Сраний лікер, — сказала вона.
Кілька секунд посиділа мовчки, відтак повторила, розділяючи на склади:
— Сра-ний лі-кер...
Цієї миті до туалету зайшла Христина. Одягнена як для вечірки, у червоному коктейльному платті та яскравому макіяжі.
— Що? — запитала вона.
— Ти чого не відповідаєш?
— Бо так.
— Забила на мене?
— Нас викликали.
— Ти так була зайнята, що не могла двох слів відписати?
— Я ж кажу: нас викликали, — терпляче повторила дівчина. — Тобі ж не треба пояснювати?
— Не треба.
— Тоді які питання?
— Хочеш? — Ведуча простягнула їй пляшку.
— Ні. — Христина дивилася на неї з висоти своїх ста вісімдесяти (плюс підбори) сантиметрів. — Щось сталося?
— Як знаєш. — Ведуча поставила пляшку на підлогу, знайшла смартфон і вимкнула. — Поспілкуємося?
— Я вже сьогодні наспілкувалася. — Христина черкнула долонею по шиї. — Отак. Спочатку зі слідчими, а тоді...
— Слідчі... Зі мною також говорили. Зануди. Дивляться на нас як на лайно.
— Та нормально дивляться.
— І про що вони тебе питали?
— Так, херню всяку.
— Яку саме?
— Де була, що робила, коли востаннє бачила Мілу Вікторівну.
— А ти?
— Відповідала.
— Правду?
— Так.
— Правду й лише правду, — реготнула ведуча.
— А мені нема чого приховувати.
— Зовсім?
— На відміну від інших.
— Ти на щось натякаєш?
— Ні.
— А хто такі «інші»?
— Ті, хто бреше.
— Усі люди брешуть, — засміялася ведуча, сміх перейшов у затяжний кашель; вона ледь зупинилася, відтак витерла губи серветкою, відкрила косметичку. — Про когось конкретно запитували?
— Про Назара Михайловича.
— І про що питали?
— Де він був і що робив.
— Де був, що робив... Ясно. — Ведуча відновила колір на губах. — Це не розслідування, це хрінь якась.
— Чому?
— Бо насправді ніхто не хоче правди. Правда нікому не вигідна.
— А буває інакше?
Ведуча склала косметичку, відтак запитала:
— Більше нічого не питали?
— Нічого, — знизала плечима Христина. — Сказали, як буде треба, то ще викличуть.
— Може, й не треба буде. Стомилася?
— Та дурдом якийсь.
— Це точно.
— Поспати би годин шість.
— Вам нададуть відпочинок. — Ведуча глянула на Христину. — Тобі пасує це плаття.
— А додому можна буде поїхати?
— Напевно, ні.
— Ні?
— Думаю, що ні, — похитала головою ведуча. — Телешоу, сонечко, робляться на одному настрої. Одним потоком. Це — виробництво, конвеєр. А якщо учасники роз’їдуться... Ти ж розумієш, дома все інакше. Енергетика інша. Хтось зап’є, хтось захворіє, у когось плани поміняються... Не збереш вас потім.
— Хріново.
— Усе хріново, сонечко, усе дуже-дуже хріново... — кивнула ведуча й відпила з пляшки. — Солодкий, зараза... — Вона сплюнула, злізла з підвіконня і підійшла до Христини, — Я знаю про вас із Мілою.
— Про нас із Мілою? — Зіниці в Христини звузилися; в обличчі з’явилося щось котяче. — І що саме ти про нас знаєш?
— Про ваші... романтичні стосунки.
— А хіба це секрет?
— Не секрет?
— Усі знають.
— Ну так, усі, — погодилася ведуча. — Ти хоч переспала з нею?
— А тебе їбе?
— Що?
— Я питаю: тебе їбе?
— Навіть так... — Ведуча подивилася собі під ноги, наче за щось перечепилася; крильця її носа сіпнулися.
— Ага.
— Тобі не личить.
— Сама розберуся.
— Упевнена?
— Так.
— Я тебе розумію. — Ведуча впритул наблизилася до Христини. — У тебе травма, ти напружена...
— Не нависай.
— Це я нависаю? — Ведуча розсміялася. — Ти ж вища за мене на півголови. Ти така висока, така струнка...