— Отримала? — Віра зайняла позицію між нею і Христиною. — Зараз іще отримаєш, коблухо ботоксна.
— Вам пиздець, алюри драні, — простогнала з підлоги ведуча.
— Ти ще щось нявкаєш? — Віра поцілила п’яткою їй у коліно. — Це тобі за «алюру». На зоні такими марухами парашу миють. Тільки спробуй кіпішнути, я тебе на обтьорки порву!
Вона плюнула на ведучу й виштовхала з туалету перелякану Христину.
ЇО
10
Назар зателефонував о восьмій вечора. Цього разу він скористався WhatsApp. Запитав, чи Антон бачив надісланий файл. Отримав ствердну відповідь. Пів хвилини мовчав, певно, сподівався на коментарі. Відтак сказав, що чекатиме шефа за годину на заміській АЗС. Коли Антон запитав, чому саме там, Назар відповів, що так безпечніше.
— Я там заправлявся. У них кава завжди недоварена, — сказав Антон.
— Ми туди не підемо. Подивимося в моїй машині. — А є на що дивитися?
— Так.
— Відео?
— Не лише.
— А машину ти перевірив?
— Вона чиста. А от щодо твоєї — не впевнений.
— У твоїй не було нічого? — уточнив Антон.
— Нічого.
— Добре, я приїду.
Дорогою до місця зустрічі він думав про те, що прочитав у Мілиному файлі. Про те, що її повне ім’я було не Людмила, як він досі вважав, а Мілена. Про те, що Олійник вона стала після арешту вітчима, а до того її знали під прізвищем, досить відомим у середовищі столичних політиків і бізнесменів. Її вітчим, як і мати, і рідний батько, був вихідцем із партійно-господарської номенклатури.
У ті далекі роки, коли Антонів батько тільки-тільки перейшов із комсомольської роботи на «культуру», рідний тато Міли вже займав одну з ключових посад у столичній прокуратурі, а вітчим керував медичним закладом санаторного типу. Упорядники файлу не забули зазначити і дальніх родичів помічниці режисера. Серед них виявилися власник прогресуючого будівельного бізнесу та чільна діячка парламентської партії.
Але ті упорядники жодним чином не пояснили, як дівчина з вищої касти опинилася спочатку на пілоні, а потім у лапах Августина Лавровича.
Або ж усе відбувалося навпаки, подумав Антон. Спочатку вона опинилася в продюсерських лапах, а відтак — на пілоні. В обох випадках це означало падіння з рівня небожителів на ті підніжки українського соціуму, де відбувалася щоденна, одноманітна та безжальна боротьба за існування.
Наскільки Антон знав, сім’я Бавловського не належала до жодного з номенклатурних кланів, а сам Августин Лаврович стартував до продюсерських висот із бухгалтерії провінційного драмтеатру.
Отже, сказав він собі, так вони і зустрілися. На перехрестях життєвих транзитів. Одна падала з хмар на сухий ґрунт, а інший крокував із простаків у рєшали.
Можливо, припустив Антон, правляча каста відреклася від Міли, коли та кинула вітчима на тюремну шконку. А Бавловський скористався нагодою. Підібрав юну відступницю у якомусь масажному салоні або на кастингах. Але за яких обставин відбулася ця зустріч? Які криві шляхи привели двадцятирічну Мілу до нічного клубу на середземноморському острові? І чому, зрештою, усезнаючі тусовочні пліткарі та пліткарки жодного разу не згадали в його, Антона, присутності чогось пікантного та компрометуючого із життя Мілени Олійник? З її аварійної біографії?
Не мали інформації? Боялися? Зважали на його з Мілою стосунки? Не вважали сина міністра за свого, за правильного пацана? Щось інше?
Тут клубочилася непроглядна темрява. І несила було її розвіяти без додаткових знань.
Упорядники файлу ретельно перерахували телевізійні, гастрольні та кіношні проєкти, де працювала Міла. А ще всі ті посади, котрі вона займала. Список був довгим. Бавловський, як знав Антон, або офіційно продюсував перелічені проєкти, або ж був їх негласним куратором.
Неважко було здогадатися, хто саме кожного разу призначав або рекомендував Мілу на такі позиції, що дозволяли їй опинятися в самому центрі телевізійного Вавилону. І логічно було припустити, що саме вона доповідала Августину Лавровичу про все, що відбувалося в знімальних павільйонах, житлових боксах, офісах, кабінетах, цехах та каптьорках.
Найцікавіше Антон знайшов в останніх абзацах Мілиного файлу. Там містилася проекційно-психологічна характеристика помічниці режисера. Дослівно: «Психотип М. Олийнык определен высоким уровнем адаптивности и самомотивации, что включает в себя способность адекватно оценивать ситуацию, гибко реагировать на коммуникационные и организационные вызовы, оперативно решать проблемы, возникающие в ее функциональной сфере. У М. Олийнык относительно высокая стрессоустойчивость, в рутинных обстоятельствах она способна эффективно контролировать свои эмоции. Хотя уровень адаптивности и EQ М. Олийнык в общем и целом соответствуют занимаемой ею менеджерской должности, у нее прослеживается стойкое, возможно прогрессирующее, тревожно-депрессивное расстройство травматического происхождения. Как следствие, имеют место когнитивные нарушения и сексуальные девиации, а также четкие признаки мотивационного дрейфа осознания своей гендерно-социальной позиции. В среднесрочной перспективе возможно нарастание проявлений поведенческого цинизма, реактивной протестной манифестации, а также, при определенных обстоятельствах, немотивированной агрессии».