Антон переписав цей текст на аркуш і поклав його замість закладки між сторінок роману про невелику «чорну діру».
«А Назарчик у чомусь таки був правий, — сказав він собі. — Нам на майданчик підкинули не просту рибу. Нам підкинули акулу із сексуальними девіаціями та тривожно-депресивним порушенням травматичного походження. І чекали, поки в неї прокинуться поведінковий цинізм та невмотивована агресія. А може, і ще чогось чекали. Суки грьобані!»
Антон помітив «королу» Назара за триста метрів від АЗС. Авто стояло поміж сосен на ґрунтовій дорозі, що вела від шосе до дачного кооперативу. Він припаркував свою «ауді» на узбіччі, вийшов, подивився навколо, викурив дві сигарети. Відтак рушив до «короли».
Назар сидів на водійському місці і зосереджено чистив екран планшета. Ретельно витирав шматком замші його кути, вибираючи звідти липкі нашарування.
Антон постукав у скло.
Назар смикнувся, але, упізнавши шефа, кивнув, відчинив дверцята й буркнув:
— Чого підкрадаєшся?
— Перевірка на уважність.
— Знаєш, де я мав твої перевірки?
— Хамиш.
— Я не хамлю, старий, я на нервах. — Назар увімкнув планшет. — Тебе у випадку чого не чіпатимуть, а від мене мокрого місця не лишиться.
— Це точно, — всміхнувся Антон. — Так що ти там накопав?
— Тут ще два гіга різної траханини. — На планшеті з’явилася душова в житловому блоці, де під віялом з водяних крапель спліталися бліді тіла. — Щоправда, як на мій смак, доволі одноманітної. Не зовсім розумію людей, здатних зависати на цій лабуді.
— Вони не зависають, вони грають. Ставки роблять. Ще що?
— Є гарячий інтим Тетяни з Христиною. — Назар відкрив ще один відеофайл. — Теоретично можлива мотивація ревності...
— Няшка Тетянка ревнувала Христину, застала їх у каптьорці та повісила Мілу?
— Звучить як повна маячня, — погодився адміністратор. — Але як варіант...
— Порожняк, — похитав головою Антон. — Щоби повісити Мілу, треба було кілька качків.
— Це якщо Міла була при тямі.
— Була, не була... А що слідчі кажуть?
— Мені нічого.
— А іншим?
— Вони мені не сповідаються.
— А що чути в кулуарах?
— Чув, що за основну вважають версію самогубства.
— Ну так, — кивнув Антон. — Тривожно-депресивні порушення травматичного походження.
— Читав Мілчин файл?
— Ознайомився. А де мій?
— Зник, — розвів руками Назар. — Сорі.
— Як зник?
— Зранку ще висів, а по обіді — зник.
— Ти серйозно?
— Серйозніше не буває. Сорі, старий.
— Лише мій файл зник?
— Уяви собі. — Назар зробив великі очі. — Може, твій батько зателефонував нагору?
— Сумніваюся.
— А тобі він телефонував?
— Ні, не телефонував. А чому він мав мені телефонувати?
— Кіпіш, скажу я тобі, неслабий піднявся. — Назар від’єднав від планшета накопичувач і передав Антонові. — В Августина три телефони не замовкають. Він тільки павербанки міняє й вуха масажує.
— Він би щось інше собі масажував, саме час. — Антон поклав накопичувач до кишені. — Мілин файл, до речі, цікавий. Але питання залишилися. Наприклад, ніяк не можу в’їхати, як дівчинка із золотої касти опинилася в гадючниках. Не просвітиш шефа?
— Може б, ти для мене штатну посаду вибив — «адміністратор-просвітитель»?
— Мало грошей отримав?
— Жартую.
— А я сьогодні не в гуморі.
— Вибачай, шефе, я ж без зла. — Назар вимкнув планшет і поклав на заднє сидіння. — Я Мілу вперше побачив на «Доброму каналі». Ми там робили срачі передвиборні. Таку собі дрібну заказуху. Але я не про те... — Він озирнувся, глянув у заднє скло. — У неї тоді подруга була...
— У якому сенсі «подруга»?
— Не знаю, бро. Я свічку їм не тримав. Але в нас із тою подругою все добре вийшло.
— Падіння секс-астероїда?
— Ти кончений сексист, бро, — похитав головою Назар. — Із дівчиною, аби ти знав, можна не лише трахатися, але і спілкуватися. Подруга дуже розумна, багато в чому розбирається. Вела платні тренінги з НЛП, дуже круті. І все про всіх знала.